Автор: Анжеліка Нестерчук, Олена Слободенюк, Суспільне

Початок повномасштабної війни Росії проти України зламав життя їхньої сім’ї, каже Катерина. В якийсь момент родина прийняла рішення про виїзд з тоді ще окупованого російськими військами Херсона.

“У мене є донька, яку я дуже сильно люблю, тому мені, в першу чергу, треба було думати про неї. З дому взяли лише два рюкзаки. Виїжджаючи, ми проїхало близько сотні блокпостів. Донька зібрала з собою невеликий рюкзачок, і коли вони (російські військові – ред.) перевіряли іграшки, які вона з собою зібрала, то рилися в її кіндерах. Один із них сказав: мовляв, які класні іграшки, заберу їх своєму сину. А моя дитина, якій тоді було лише п’ять років, сказала йому: “Ні, це мої іграшки. Це моє. Це не ваше”, – розповідає Катерина.

Російський військовий, каже жінка, був здивований поведінкою її доньки, але іграшки все ж таки повернув.

Згадуючи рідне місто, шестирічна Софійка розповідає, що вдома вона боялася вийти на вулицю, бо там було страшно через обстріли і тривоги.

“Дитина два місяці була в підвалі, – говорить мама дівчинки. – Ми закривали вікна, бо “орки” (російські військові – ред.) їздили та світили у вікна, щоб ні у кого не було відкритих вікон. Вікна треба було забивати. Світло ми не вмикали. Знаєте: як діти підземелля були. Коли ми вже приїхали на нашу територію, то побачили наш український прапор. І наша Соня – перлинка нашої сім’ї – почала співати Гімн України. Боже, це було настільки просто: поклала долоньку на серце і давай: “Ще не вмерла України… ” Ми всі плакали. А як побачили наших хлопців, то стали їх обіймати, цілувати та дякувати”.

У Житомирі Катерина проводить онлайн уроки з англійської мови в одному з херсонських дитсадків.

“Деякі мої діти лишилися в Херсоні і мені треба їх підтримувати, – каже Катерина. – Їх треба трішки підбадьорювати, бо зараз там постійні вибухи, обстріли. Вони не можуть вийти на вулицю і погратися. Вони не можуть з дітками спілкуватися. У них цього немає. У них забрали це. І вони не знають: виживуть вони завтра чи ні”.

За словами Катерини, Софійка дуже активна і відвідує багато гуртків. Вже рік дівчинка ходить до дитячого садочка у Житомирі. Журналістам розповідає, що їй тут подобається.

“Все добре. Гуляю з дітьми, ходжу в художню школу. Ось мій малюнок – я намалювала планету Земля ось такою, щоб всі дружили, об’єдналися і всі були раді. А оце ось тут я – я люблю співати, танцювати”, – каже Софія.

Час від часу родина переглядає сімейний альбомом, згадуючи довоєнні часи.

“Цей альбом пережив багато чого, але ми його взяли, бо тут залишилися такі цінні для нас моменти. Хоча це просто фото, але це дуже важливі для нас фото”, – каже Катерина.