Після затоплення виїхали з окупованої Херсонщини: історія родини із села Кринки

Людмила із чоловіком, жителі села Кринки, що в Олешківській громаді на окупованій частині Херсонщини, виїхали 20 липня з окупації до Кам’янець-Подільського. Їм довелося об’їхати всю Україну з півдня на схід, а потім – із центру на захід. За два квитки їхня донька заплатила 500 доларів, скинувши гроші водію на картку. Уже в дорозі виявилося, що водій – проросійськи налаштований. Проте довіз 11 чоловік за два дні. Історію жителів Кринок із перших уст публікує Novakahovka.city.

ДО ПІДТОПЛЕННЯ

У нас не було світла з другої половини жовтня. Окупанти порозбивали всі трансформатори. Ми посадили з чоловіком городину, спочатку поливали водою з-під дощів. А потім нам діти купили генератори, і ми завдяки цьому більш-менш вирішували побутові питання.

Окупанти стріляли з лісу до плавнів. Знищили будинок мого сусіда, тіло якого збирали, щоб впізнати, знищений будинок моєї тітки, брата – усі тепличні комунікації постраждали.

Будинок у селі Кринки до та під час окупації

Вони сідали на човни, грузили снаряди та вже з берега стріляли по селу. Коли дівчата до них підбігли й запитали: «Що ви робите, хіба так можна?» А вони: «Ми не стріляли». Дівчата: «Ми ж бачили, що це ви». А солдат каже: «А что мы сделаем, это приказ начальства».

МИ РОБИЛИ ЗАРЯДКУ І ХОТІЛИ ВИЖИТИ

Ми приблизно знали, коли почнуться обстріли. Як правило, з 23 до 01 ночі ховалися до підвалу, а потім з 03 до 05 ранку. Було незрозуміло, звідки прилетить. Хоча з часом ми навчилися орієнтуватися по окупантах, які жили через паркан від нас. Зайняли сусідську хату. По їхній поведінці ми розуміли, куди нам бігти: якщо вони сиділи, то ми розуміли, що це стріляють їхні війська. А коли вони ховалися в підвал, то ми вгадували, що це наші стріляють і нам теж треба було бігти в підвал, бо не відомо звідки могло прилетіти.

Будинок у селі Кринки під час окупації та після затоплення

Час від часу ми вивішували одяг на вулиці, коли літали дрони ЗСУ, щоб було видно, що живуть люди. Моя сусідка навіть вивішувала жовті й блакитні речі, щоб наші розуміли, що ми тут є. Але ми були готові до всього, у нас були запаси їжі й навіть човен прив’язаний у дворі.

Ми з чоловіком робили зарядку, і я обливалася холодною водою. Морально було готові до всього. Я хотіла вижити.

«УКРАЇНА ВЖЕ ПЕРЕМОГЛА!»

Якось один окупант ходив перевдягнутий в цивільне й питав по хатах, де живуть російські солдати, провокував населення. Молоді хлопці казали, що не знають. А прийшли до нашого дуже проукраїнського сусіда, і запитали, де живуть орки? Не знаю, що він їм сказав, але через дві години в його будинок прилетіло. І його розірвало. Ми бачили, що це окупанти стріляли, і було зрозуміло, що це вони його знищили.

До цього я з сусідом розмовляла й сказала йому: «Так хочеться, щоб Україна перемогла!» А він мені відповів: «Україна вже перемогла, треба трохи почекати». Він був справжнім патріотом. Коли окупанти прибігли й почали шукати залишки снаряда, вони не знайшли. А потім, коли ми розбирали той будинок, то знайшли від снаряда серію і номер. Мої діти потім в інтернеті знайшли, що зброя використовувалася радянським союзом у війні з Югославією.

МИ СТАЛИ ЖЕБРАКАМИ ЗА ОДИН ДЕНЬ

Ми прописані в Новій Каховці, але моя мама жила в Кринках, після її смерті залишився будинок, і ми в ньому жили. Кринки затопило повністю.

Підтоплення Кринків

Напередодні підриву ГЕС, 5-го червня 2023, двоє окупантів, скажімо, керуючого складу, ходили по селу й попереджали, щоб ми не ходили по дорозі. Один із них був під впливом якихось речовин, він сказав «Києва нєт і нє будєт!». А інший більш адекватний додав: «Та то он фантазируєт, Києв мать городов рускіх стоял і будєт стоять». Мене це дуже здивувало й запам’яталося.

У дворі після підтоплення

Наш будинок вистояв, а в сусідів зовсім попадали хати, оскільки була глиняна «отдєлка», то все попливло. Шостого червня о 9-00 води було по вікна. Через 5 днів ми евакуювалися в Козачі Лагері. На п’ятий день ми повернулися до свого будинку, води вже не було. Але коли відкрила двері, то були в шоці. Я вила, тому що все, що було зроблено нами, все пропало. У 62 роки у нас нічого не залишилося. В один день ми стали жебраками.

Збір врожаю до окупації та теплиця під час окупації

ВИЇХАЛИ В ЛИПНІ

Коли вода пішла, усю техніку, яка в нас була, ми витягували на горище. Три дні ми все пересушували, відмивали, але окупанти не давали навести порядок, бо стріляли. До 18-00 ще щось можна було зробити, а після 18-00 – нереально. Ми ховалися від обстрілів, було страшно.

Теплиці після підтоплення

По вечорах в окупантів була забава типу контрстрайку, вони кричали: «Подожди, я еще не снял качественное видео. Давай повторим».

Ми прожили в Кринках 4 дня і 3 ночі. Наші діти, які за нас дуже хвилювалися, вмовили нас виїхати. Вони знайшли перевізника з Криму, і він нас забрав з Таврійська, куди ми приїхали до родичів. Усього назбиралося на виїзд 11 осіб – з Гопрів, зі Скадовська та інших населених пунктів.

20 липня ми виїхали й добиралися через окуповані території. Їхали на Мелітополь, Луганськ, Ровеньки, Калатіловку, Краснопілля (Сумського району).

Ми ночували в місті Суми, а звідти їхали до Києва, а з Києва – до Кам’янець-Подільського. По дорозі ми бачили розкидані речі, добротні чемодани. Мені потім пояснили, що два тижні тому тут розстрілювали. Ми вирвалися, хоча до цього сиділи й чекали ЗСУ. Було страшно, і ми молилися. Коли наші грюкали, то ми раділи.

ПОШКОДЖЕНА ФАУНА

Мені болить, що дуже знущаються з нашого лісу. Мої батьки садили ліс. Ми з любов’ю та повагою завжди ставилися до лісу. Ми ніколи нічого не різали живого, якщо щось прибирали, то прибирали сухі гілки. Я так вихована й так виховувала своїх дітей. Те що вони роблять з нашого лісу –варварськи його спилюють. У березні ми з сім’єю навіть гасили пожежі в лісі, засипали в районі дач. А потім уже окупанти не дозволяли їздити до лісопосадки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Через затоплення ми втратили половину лісів на півдні України

Окупанти постріляли усіх бобрів. Навпроти нас були дві їхні позиції, вони стріляли вдень і вночі. У листопаді в бобрів починався шлюбний період, і вони плескали по воді хвостами. Так окупанти тривожилися, думали, що то «развєдиватєльниє групи», і стріляли по бобрах. Бо тварини були активними вночі.

Зруйнований будинок у селі Кринки, 2023 рік

На дачах у нас позалишалися колаборанти, які з ними дружили й мали вигоду, алкаші й декілька людей, яким нема куди було їхати. Ми намагалися не потрапляти їм на очі, бо приховати свої емоції було дуже важко. У мене на обличчі все написано. Наша знайома з Козацького виїхала гуманітарним рейсом з Раденського, бо не мала можливості за що виїхати – мала дорослого сина з інвалідністю.

ПЕРЕВІРКИ НА ПОСТАХ

Нас дуже ретельно перевіряли на постах. У мене були вишиті мамою рушники й диск з моїми професійними наробками за весь мій трудовий стаж. Солдат мене запитав: «Ето что?» Кажу: «Вишиті мамою рушники, везу їх з собою».

А щодо диску, не хотів повертати. Я вмовила його: «Перевіряйте, якщо там була б якась заборонена інформація, я б її заховала від вас. Я 40 років працювала в навчальному закладі і у мене там весь курс навчання з предметів». І почала перераховувати, то він віддав.

ВИЇЗД ДО КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОГО

Наші прикордонники забрали в нас паспорти, посадили в автобус, відвезли в ЦППО (Центр підготовчої підтримки освіти). Ми проходили там 6 кабінетів, співбесіду, нас погодували, дали де переночувати. А потім вранці нас волонтери відвезли в Суми. І далі ми вже сідали на потяг і їхали до Хмельницького. А в Кам’янець-Подільському приїхали до родичів, де нам допомогли знайти будинок, тут ми зараз живемо й приглядаємо за ним.

Двір у Кринках до війни

Мої родичі виїхали за кордон, вони кажуть, що в них все добре. Вони на повному державному забезпеченні. Я ні про що не шкодую, я в Україні, і мені цього достатньо. Я можу працювати як репетитор біології чи хімії, мені навіть прислали ноутбук. Налаштована на роботу, хочу бути соціально активною, у мене великий досвід. Зараз наявність житла й нормальних умов відіграють ключову роль. Бо платити, як мої родичі в Києві, по 12 тисяч гривень, я не зможу. Поки ми тут.

КРИНКИ НЕ ВНЕСЕНО ДО ЗОНИ БОЙОВИХ ДІЙ

Кринки дуже постраждали. Через будинок йдеш і бачиш – розвалини, розвалини, ще до потопу. У нас вигідна позиція: поряд ліси, з яких вони стріляли й пересувалися БТРами, і поряд плавні, було де заховатися. Прикро, чому Кринки не ввели в зону бойових дій. Може, ще не розібралися.

Двір у Кринках після затоплення

Страшно, коли зруйнована окрема родина. Але ще страшніше, коли зруйноване ціле село. У нас було розвинене сільськогосподарське село. У кожного в дворі стояли теплиці, ми працювали, заробляли гроші. А зараз моя сестра в Польщі з хворим чоловіком каже, з того часу, як звільнили Херсон вона сподівалася на швидке повернення: «Кожен день мріяла, що ось-ось вже будемо вдома, а тепер і чоловік тяжко хворий, і хати нема». У 62 роки відновлювати те, що створювалося за все життя, це дуже тяжко…

Звичайно що хочуть додому всі, але немає куди…

На головній світлині: будинок-музей Остапа Вишні у селі Кринки, фото довоєнного часу