Марина Поліщук
Мер Нової Каховки Володимир Коваленко виїхав із тимчасово захопленого міста лише 19 липня, майже через п’ять місяців окупації.
В інтерв’ю Радіо НВ він розповів, як росіяни захопили Нову Каховку та наскільки потужно б’ють HIMARS по складах боєприпасів агресора.
– Ви п’ять місяців перебували в окупації. Не хочу образити, але мені здалося, що для загарбників було б важливо, щоб ви, людина, яка 20 років очолює місто, вийшли і сказали: «Ми тепер Росія». Як вам вдалося цього запобігти?
– Я залишився там на п’ять місяців тому, що, мабуть, був єдиним представником на території міста, який і за власними уподобаннями, і за повноваженнями представляв Україну. Це по-перше.
По-друге, 20 років пропрацювати і першим піти з міста – це було б з будь-якого погляду несправедливо, образливо для мешканців, які чотири рази мені довіряли бути міським головою.
Найголовніше – я там працював і виконував обов’язки до того моменту, доки у мене було відповідне українське законодавче поле вирішувати людські проблеми. УПСЗН (Управління праці та соціального захисту населення – ред.), Пенсійний фонд, доставка пошти – усе це доводилося робити в ручному режимі, тому я там був.
Як тільки я зрозумів, що вже окупанти віджали все; коли я зрозумів, що поле моєї діяльності звузилося до такого вузесенького, що ті повноваження я можу виконувати і на українській території, яка не окупована; коли я зрозумів, що є реальна загроза моєму життю (ще б два-три дні і я б, можливо, взагалі не зміг би звідтіля ніколи виїхати), поїхав з міста.
А до того я був поряд з людьми. Завжди кажу, що мер маленького містечка – це член кожної сім’ї.
– Уже 24 лютого була захоплена Каховська ГЕС.
– 11 година ранку і війська Російської Федерації вже на Каховській ГЕС.
– З початку широкомасштабного вторгнення до України Нова Каховка вже перебувала під окупацією Росії. Як вели себе окупанти?
– Справа в тому, що у Новій Каховці бойові дії не відбувалися на першому етапі. Вони у місті з’явилися на другий-третій день і зосередили увагу на тому, щоб залякати. Певний етап пройшов і почалося полювання за учасниками АТО. От у цьому проявлялася агресія.
– Викрадали людей?
– Дуже багато. Ба більше, у відділок заново створений, у Нову Каховку звозили людей з Миколаївської області.
До мене прийшов тракторист – 1984 року народження, четверо діточок. Його в полі взяли через те, що паспорта не мав. Ну який у полі паспорт?
Ми допомагали всім людям. Найбільше дісталося воїнам АТО – справжнє полювання було влаштоване.
– А яким був ваш перший досвід спілкування з окупантами?
– Перший день війни, 16:25-16:30. Мені телефонує директор ГЕС і просить приїхати на Каховську ГЕС і поговорити щодо організації роботи, щоб не створювати аварійну ситуацію.
Я поїхав, зайшов на територію. Хвилин 20 ми спілкувалися. Там був Володимир Лєонтєв…
– Гауляйтер, який наразі стверджує, що він очолює Нову Каховку.
– Так. І якийсь був отаман Іванович – він так себе назвав.
Я слухав. Риторика була про те, з якого приводу вони прийшли і яке «щастя» нас очікує. Ми обговорили, що треба, щоб на Каховській ГЕС працювали не тільки чергові диспетчери, а й слюсарі, електрики – є по штату відповідний розпис, хто має працювати, навіть якщо це буде під дулом автомата.
Через 20 хвилин ми збиралися виходити і я почув автоматну чергу. Вийшли на вулиці і часовий РФ закричав: «Зупиніться!» Пам’ятаєте, п’ятеро людей розстріляли у Новій Каховці? Завершальна стадія цього ганебного дійства була на моїх очах.
Звичайно, на той момент я не знав, хто там, скільки людей. Але на наших очах БТР під’їхав до цього автомобіля і метрів 150 протягнув, спихнув цей автомобіль.
Я вийшов до службового автомобіля, і водій сказав: «Автомобіль не зупинився і його розстріляли».
Це такий жахливий перший досвід спілкування.
– 12 липня Збройні сили України влучили в склад з боєприпасами. Ви знаходилися на той час у Новій Каховці. Як це відбувалося?
– До цього були ще декілька влучень. Це не перший був удар по складах озброєння у місті.
Спочатку були прильоті в районі шлюзу, в районі колишнього автопарку… Не пам’ятаю, це був четвертий чи п’ятий вибух – черга пішла цілий тиждень. Але потужність цих вибухів була неймовірною. Гриміло, мабуть, години чотири – до самого ранку лунали вибухи.
Треба відчути, щоб мати бажання більше ніколи цього не чути. Але склади ці повністю зруйновані.
– Як відреагували на це окупанти? Думаю, що на наступний день вони мали шукати партизанів, навідників…
– Як правило, зникає зв’язок, навіть той примітивний, який там є. Бо ми ж три місяці взагалі не знали, що таке звичайний мобільний зв’язок. Спілкуючись, ми точно знали, що на наступний день буде активність у бік Миколаєва.
З’являлося більше їх на вулицях, збільшувалася кількість перевірок – демонстрували активність.
– Які наслідки вибухів складів боєприпасів, які росіяни розташовували в місті? Які втрати понесли окупанти?
– Я два чи три дні об’їжджав цей район, з людьми спілкувався. Бачив велику кількість скла, рами… Була велика кількість порізів – скло потрапило кому в обличчя, кому в інші частини тіла. Знаю, що з цивільного населення точно одна людина загинула, бо він фотографував на сьомому чи восьмому поверсі будинку.
Щодо бойових втрат сказати не можу. Якщо щось відбувається і привозять військового в морг чи кудись, то категорично заборонена реєстрація чи розголошення інформації медичними працівниками.
– Як подібні прильоти впливають на психологічний стан окупантів? Вони бухають?
– Бухають, ще й добре.
– На яке майбутнє розраховує Лєонтєв, будучи колаборантом, шестіркою російською окупаційної влади?
– Тричі я з ним розмовляв. Якщо ця розмова була, то коротка, щодо чогось конкретного. А цього питання взагалі він не торкався. Єдине, що один раз він сказав: «Що зі мною не станеться, не вважай мене негідником».
