«Перемога України неминуча. Нам просто потрібно трохи терпіння». Військовий експерт – про швидкість українського наступу

Деякі європейські ЗМІ повідомили нещодавно, що «український наступ зазнав невдачі», не встигнувши розпочатися. Чому це маячня та як насправді відбувається наступ ЗСУ, пояснив італійський військовий експерт Томас С. Тейнер.

Пан Тейнер – експерт із сухопутних військ НАТО, він є колишнім офіцером артилерії збройних сил Італії. Крім того, в українському Центрі оборонних стратегій стверджують, що Томас С. Тейнер є знавцем історії холодної війни, тож добре знається на арміях радянського часу та пострадянських країн. Тож із його думками щодо української наступальної операції принаймні варто ознайомитися.

Переклад матеріалу Тейнера опублікував член Ради директорів Української асоціації видавців періодичної преси Сергій Чернявський.

«Взагалі ІПСО це нашого інформаційного фронту чи ні, я сказати вам не можу. Але текст написаний красиво», – додає до перекладу пан Чернявський.

***

У Німеччині видання Der Spiegel, Die Zelt, N-tv, а в Австрії Der Standard пишуть, що «український наступ зазнав невдачі».

Це дика маячня.

Усі вони брали інтерв’ю в одного й того ж експерта, який не розуміє етапів наступу України – а їх щонайменше 5. І наразі ми знаходимося в кращому разі в середині першої фази – це виснаження та ізоляція району бойових дій.

Причина, через яку перший етап наступальної операції ЗСУ не вважається успішним, полягає в тому, що всі звикли до американських/натівських воєн, в яких перший етап – це виключно повітряна міць.

Перша фаза призначена для виснаження сил противника та перехоплення/порушення його ліній зв’язку. Захід використовує винищувачі та бомбардувальники, а також крилаті ракети.

Під час війни в Перській затоці в 1991 році авіації коаліції (1700 з гаком бойових машин) знадобилося 37 (!) днів і більше 100 тисяч вильотів, щоби виснажити іракські сили достатньо для початку наземної кампанії. По іракських цілях було випущено 288 крилатих ракет «Томагавк».

Під час вторгнення до Іраку у 2003 році бойові літаки коаліції здійснили 41 тисячу вильотів і випустили 802 «Томагавки» по іракських цілях. Цього разу коаліція пропустила фазу виснаження і перейшла одразу до другої фази – безпосередньої повітряної підтримки, а саме – бомбардування дороги на Багдад для 1-ї дивізії морської піхоти та 3-ї піхотної дивізії.

Україна не має нічого подібного; і тому вона змушена замінювати винищувачі та бомбардувальники на GMLRS, Excalibur, Storm Shadow та безпілотники. І якщо під час американських та натівських військових операцій небо постійно кишить винищувачами та бомбардувальниками у пошуках ворожих позицій та техніки для знищення, то Україна має у повітрі лише безпілотники, які шукають російську техніку, склади боєприпасів, командні центри, логістичні пункти тощо.

Але безпілотники не можуть бомбардувати ці об’єкти. Як тільки дрон виявляє ціль, його оператор повинен запросити координати, які потім передаються розрахунку пускової установки M142 HIMARS або M270A1 MLRS, а той вводить координати цілі в ракету GMLRS. Або координати передаються розрахункам гаубиць M777, PzH 2000, M109A6 або Archer, а ті вводять координати цілі в снаряд Excalibur. Або дані передаються до 7-ї бригади тактичної авіації ВПС України, яка вводить координати цілі в ракету Storm Shadow…

Ви помітили, що все це потребує часу? Україна може завдавати удари лише по нерухомій російській техніці.

На відміну від західних винищувачів, що можуть вразити пасажирське сидіння автомобіля, який рухається, Україна може вражати тільки нерухомі російські транспортні засоби та об’єкти. Величезний недолік.

Іще гірше те, що американський винищувач може залетіти глибоко на ворожу територію та вразити десяток цілей за 500 кілометрів від лінії фронту. Тоді як радіус дії України обмежений: дальність Excalibur – 40 км, GMLRS – 84 км, Storm Shadow – понад 500 км, але цих ракет обмежена кількість.

Таким чином, Україна має величезний гандикап у плані часу на калібрування цілей і дальності систем (снаряди GLSDB збільшать дальність установок HIMARS, але виробнича лінія ще не запущена…).

Тепер, якщо ви Росія, все, що вам потрібно зробити, це припаркувати свою важку техніку за межами радіусу GMLRS, і Україна не зможе її вразити. Немає сенсу використовувати дорогу ракету Storm Shadow для знищення, наприклад, російського танка Т-90М.

І все-таки Україна має знищити важку техніку Росії, перш ніж вона зможе розпочати другу фазу наступу. І єдиний спосіб зробити це – виманити російські сили в зону дії GMLRS та Excalibur. І Україна робить це просто зараз, атакуючи російські лінії чотирма з 10 бригад, які були підготовлені для цієї фази:

– 23-тя механізована бригада;

– 31-ша механізована бригада;

– 37-ма бригада морської піхоти;

– 47-ма механізована бригада.

Усі інші бригади (тобто 35-та морська, 68-ма єгерська тощо) просто підтримують ці чотири бригади. У цій фазі наступу може бути розгорнуто ще 6 бригад.

Тепер росіяни стоять перед дилемою: або висунути свою важку техніку вперед, ризикуючи втратити її під ударами GMLRS і Excalibur, або залишити свою важку техніку поза зоною досяжності та дозволити Україні несподіваний ранній прорив… Ну, росіяни вирішили висунути свою техніку вперед, і Україна б’є по ній невтомно.

Але це відбувається набагато, набагато повільніше, ніж із застосуванням авіації. І на відміну від повітряної кампанії, у цій фазі наступу Україна втрачає війська та техніку… І це призвело до того, що деякі аналітики оголосили український наступ «провалом»…

Це НЕ ТАК. Ці «аналітики» та «експерти» просто не розуміють українського плану.

І вони не розуміють, що Україна стає сильнішою з кожним днем: вона підготувала до наступу 35 (!) бригад, формуючи нові частини, розділяючи існуючі, знімаючи частини з фронту та оновлюючи їх… І лише 4 із 35 бригад зараз у бою.

Усі інші перебувають на полігонах – тренуються щодня, щоб покращити свої навички, та використовують уроки, отримані в наступі. І щодня військовослужбовці повертаються з навчань у країнах НАТО та Швеції. Прибуває нова техніка – бригади Гвардії наступу починали як легка піхота, а тепер отримують танки з Німеччини та Данії і перетворюються на механізовані з’єднання.

Так багато військових повертається з тренувань у Європі, що Україна нещодавно сформувала три нові бригади. І оскільки росіяни припинили атаки на півдні та вздовж Донецького фронту, Україна нещодавно вивела дві елітні бригади з фронту, щоб освіжити їх для наступу.

Як може наступ «провалитися», якщо понад 90% сил усе ще готуються наступати?

Я не знаю, коли почнеться наступна фаза українського наступу, але я впевнений, що вона не прив’язана до дати чи певних географічних точок.

Я припускаю, що наступна фаза почнеться, коли Україна буде впевнена, що знищила певний відсоток російських гаубиць, що залишилися, ракетних установок, систем радіоелектронної боротьби, систем ППО; що вона завдала серйозних збитків російській логістиці, вразивши російські лінії постачання, і знищила більшість російських складів боєприпасів та командних пунктів…

Загалом, ті ж параметри, що й перед наземною фазою операції «Буря в пустелі» 1991 року.

Наступ України ледь розпочався. І через відсутність повітряної потужності перша фаза займе набагато більше часу, ніж те, до чого люди звикли. Але журналістам треба щодня вигадувати нову драму.

Реальна історія тут полягає в тому, скільки ще сил готує Україна, скільки ще сил тренують Україна та НАТО, скільки ще озброєння має надати Захід для цих нових підрозділів.

На третьому етапі наступу українські війська прорвуть російські лінії та звільнять Маріуполь, перейдуть Дніпро та звільнять північний Крим, а потім знищать російську армію на півдні.

Перемога України неминуча. Нам просто потрібно трохи терпіння.

Автор: Томас С. Тейнер