Ян Ярчук
11 листопада 2022 року – день котрий назавжди у серцях жителів Херсонщини. Цього дня чотири роки тому у Херсоні та правобережжі області знову замайоріли синьо-жовті прапори. Для жителів міста та інших населених пунктів правобережжя Херсонщини це стало завершенням місяців страху, невизначеності та боротьби за виживання.
«Літо не пам’ятаю, стерлося з пам’яті», «життя втратило цінність», «будь-якої миті до тебе могли прийти», «кілометрові черги», «відчуття безперервного страху» – так жителі Херсонщини описують місяці російської окупації. Для когось цей період запам’ятався нескінченними чергами за хлібом і порожніми магазинами, для когось – страхом виходити на вулицю, озброєними російськими загарбниками, обшуками …
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 11.11.2022: День звільнення Херсона – емоції, спогади, фото
До річниці звільнення Херсона «Гривна» зібрала спогади людей, якими вони поділилися у соцмережі Threads. Ці люди пережили російську окупацію Херсоні, Олешках, Каховці та інших населених пунктів області. Вони розповіли, що найбільше закарбувалося в їхній пам’яті.
Далі – спогади жителів Херсонщини. Дехто з них також вказав, скільки часу провів у окупації.
***
Дещо не можна навіть говорити. А мені запам’яталось найбільше пусті полиці… Відсутність хліба. Кілометрові черги, щоб купити хоч щось в магазині. Обналічка за шалений відсоток… Рашики з автоматами. Деякі п’яні, босі брудні. Перший хліб з нашої пекарні… Який він був смачний. По одній буханці на родину. Військові скрізь… Велика кількість виходів і прильотів. За містом вели обстріли Херсона. Виганяли з домівок, стріляли, забирали авто і все, що хотіли.
***
2 місяці, Херсон. Памʼятаю відчуття апокаліпсиса, коли не залишилось будь-яких товарів в магазинах, аптеках, кіосках. При тому, страх вийти на вулицю, бо росіяни ловили, катували, гвалтували дівчат, але на пошуки банальної їжі йти доводилось. Моніторинг новин, постійні вибухи, перебіжки в підвал. І найбільше памʼятаю те, що абсолютно прийняла факт, що можу померти в будь-який день і це б мене не здивувало, життя втратило цінність, страху майже не залишилося.
Виїхали дивом, колону цивільних після нас розстріляли (що ставалося тоді дуже часто). Перші години доки не зʼявився звʼязок рідні думали , що у тій колоні були ми. На першому українському блокпості хотілося цілувати землю і руки нашим військовим. Херсон 2022. Зараз ситуація значно гірша вдома…
***
Олешки, півтора місяці в окупації і виїхали. Найстрашніше було, що будь-якої миті до тебе могли прийти. Так воно і сталося… Але, дякувати Богу, мене з дітьми там вже не було.
***
2 місяці, Херсон. Відчуття клітки страху, очікування, що скоро за тобою прийдуть. Завжди два телефона, один для передачі інформації нашим військовим, інший для вигляду…виходячи з дому максимально старатися приховати, що ти дівчина, ховаєш манікюр, волосся, прикраси, щоб на тебе випадково не звернули увагу. Сон відсутній, бо ти постійно в страху.
***
Не довго. Виїхала з Херсона з дітьми на 43-й день окупації. Добре пам’ятаю черги. Кожен ранок ми йшли ставати в черги на закупи. Пам’ятаю, як в один з дуже холодних днів стояла в черзі в банкомат майже 6 годин, а гроші в ньому закінчились. Відчуття безперервного страху. Зустріч з русаками в супермаркеті. Я з 3-річною донькою, а вони поруч з автоматами. Розмови про виїзд і страх від того, що хтось гинув. А я мала наважитись на виїзд.
***
Олешки. Майже 2 роки. Затоплення міста. Крики людей, рев корів, плач собак, котів…обстріл.
***
Херсона, коли стріляли з-за наших будинків, стрільба з танків по нашим будинкам, обшуки квартир, похорон сім’ї сусідів, яких розстріляли фашисти, пошуки продуктів, черги за ними… Всього не напишеш. Коли виїхали, місяця три не могла спати в тиші, без обстрілів, без грохоту танків.
***
Була в окупації до звільнення Херсона. Запам’яталося, як вони всі свої зйомки, псевдосвята загороджували стрічками, перевіряли людей. Вони боялися і знали, що їм не раді. Привозили своїх людей для масовки в ушанках) запамʼятався продаж ліків на ринку без холодильників, побачила совкові черги, згадала, як в дитинстві жили без телефонів, бо могли бути довго без будь-якого звʼязку. Паливо по 100грн (2022р!) Відсутність певний час води, світла, тепла. І відчула за той час, як відстало життя.
***
Задача була власне вижити і дочекатися звільнення, а коли це сталося – побачила, як все розвивається, мода, технології, як стало багато патріотичних речей і тд. І дуже хочеться, щоб і вдома почався розвиток і життя. Але найголовніше – дочекатися, коли закінчаться обстріли, щоб хоч якийсь зʼявився натяк на стабільність.
***
Херсон, через 3-4 місяці почало вже зозулю зносити від відсутності інформації, постійної остраху десь щось зайве сказати/потрапити на перевірку і тд. Дні вкрай одноманітні. Рано-вранці встав, поїхав на видобуток якихось продуктів, з 4 години дня місто вимирає і всі сидять по хатах. Загалом виїхав через пів року, дорога – окрема історія.
***
Я з Каховки. Запамʼяталось, як вперше пішла гуляти на початку окупації і я побачила озброєних окупантів за 30-40 м від мене і вони на мене ще так подивились…мені тоді було 17 років. 11 клас, навчатись дистанційно було неможливо, був відсутній інтернет. Хліб. Пусті магазини. Мама з самого ранку чекала в черзі за хлібом майже щодня. Виїзд з окупації без зеленого коридору (досі немає), всюди висіли російскі тряпки, рашисти бомжі, траса з закинутими речами, чемоданами…
***
Відчай. Поки всі були на волі і постили жарти і меми про скору перемогу, я думала, що через блокаду ми просто помремо, бо росіяни не давали завозити ліки та їжу, а також нікого не випускали. Можна було стояти в кілометрових чергах годинами, щоб купити хоч щось в холодильник. Не могла повірити, що прожила 13 років в Києві, щоб померти в окупації в Херсоні. Ще запамʼяталася брехня по телевізору, що в нашому місті вуличні бої, хоча воно вже було окуповано. Насправді багато всього. Боляче згадувати.
***
Херсон, 2 місяці. Не виходила з дому. Коли їхала з міста машини на парковках переїхані танками. Проїздили блокпост ворожий і там їхня ганчірка висіла, то дитина розплакалася зі словами :” мамо, ми що вже росія?”… машин було сотні, мільйони, далеко за горизонт, вони наче не закінчувалися…
***
Від дзвінка до дзвінка.
З 24.02 по 11.11. Херсон.
Літо не пам’ятаю, стерлося з пам’яті. Пам’ятаю, як стояли з автоматами за спиною у черзі в супермаркеті.
Пам’ятаю, як один вилизаний солдафон мені підморгував на ринку.
Пам’ятаю, як кадирівці біля спортшколи прийняли нас з мамою за навідниць.
Пам’ятаю, як вони знімали пропагандистське кіно.
Пам’ятаю, як нашого сусіда забрали на підвал.
Пам’ятаю, одного їхнього, що засів в нас у під’їзді та чистив зброю.
Пам’ятаю, як кликали на референдум.
Пам’ятаю, як вони кожного вечора палили своїх і тхнуло на все місто.
Пам’ятаю, як почалися удари артилерією.
Пам’ятаю, як нас на місяць залишили без світла, води та тепла.
Пам’ятаю, як все дорого коштувало і яке було вонюче.
Пам’ятаю, звуки пролітаючих ракет на Миколаїв.
Я багато пам’ятаю… Від того й болить.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Це історичний день: 50 перших шпальт світових ЗМІ за листопад 2022 року про звільнення Херсона
Фото: Ігор Цуркан / Фейсбук
Марина Поліщук
