Станіслав Іванов
Коли російські війська захоплювали населені пункти Херсонської області навесні 2022 року, вони прагнули заволодіти не лише територією. Уже в перші місяці окупації стало зрозуміло: одним із головних напрямів стане встановлення повного контролю над освітою. Саме школа виявилася тим середовищем, через яке Кремль прагне сформувати нову ідентичність дітей, стерти українську історичну пам’ять та виховати покоління, яке не ставитиме під сумнів російську окупацію.
Сьогодні, через чотири з половиною роки після початку повномасштабної війни, система освіти на тимчасово окупованій частині Херсонщини переживає глибоку кризу. Попри гучні заяви окупаційної адміністрації про “успішний навчальний процес”, “нові стандарти” та “сучасні школи”, реальна ситуація свідчить про протилежне. Росії вдалося фізично замінити українську систему освіти, але не вдалося змусити більшість населення добровільно її прийняти.
Правозахисники Human Rights Watch у масштабному дослідженні дійшли висновку, що Росія фактично повністю заборонила українську освіту на окупованих територіях, запровадивши власні навчальні стандарти, російську мову як єдину мову навчання та систему політичної індоктринації, що суперечить міжнародному гуманітарному праву та праву дітей на освіту.
Від школи знань — до школи пропаганди
До 2022 року школи Херсонської області працювали за українськими державними стандартами. Після окупації частина очільників освітніх закладів пішла на співпрацю з РФ, переважна більшість була замінена. Були вилучені українські підручники, знищена або вивезена навчальна документація. На їхнє місце прийшли російські освітні програми.
Особливу увагу окупаційна адміністрація приділила гуманітарним дисциплінам. Саме вони стали основним майданчиком для переписування історії. У російських підручниках війна проти України пояснюється як “спеціальна військова операція”, Революція Гідності подається як “державний переворот”, а Україна описується як держава, що нібито перебуває під зовнішнім управлінням. Учнів переконують, що Херсонщина є “історично російською землею”, а окупація – “повернення додому”.
Українська мова фактично зникла зі шкільного життя. Якщо в перші місяці окупації її ще залишали як факультатив, то згодом більшість шкіл повністю перейшла на російську мову навчання. У 2025 році російська влада остаточно вилучила українську мову із навчальних програм на більшості окупованих територій.
Криза, яку приховує пропаганда
Найбільша проблема окупаційної системи освіти – це навіть не підручники чи нові програми. Це люди.
Переважна більшість українських педагогів ще у 2022 році відмовилася співпрацювати з окупаційною владою. Частина евакуювалася, інші залишилися вдома, але не погодилися працювати за російськими стандартами. За свідченнями вчителів, які надали Human Rights Watch, окупаційні адміністрації відкрито заявляли: якщо місцеві педагоги не погодяться працювати, їх замінять учителями з Росії. Саме так і сталося. До Херсонської області почали масово завозити педагогів із Краснодарського краю, Криму, Ростовської області та інших регіонів РФ. Утім, навіть це не вирішило кадрової проблеми.
Через дефіцит фахівців один учитель нерідко викладає одразу кілька предметів, незалежно від своєї спеціалізації. Найгірша ситуація склалася з математикою, фізикою, іноземними мовами та природничими дисциплінами. Окупаційна влада намагається не говорити про ці проблеми, натомість регулярно демонструючи сюжети про “оновлені школи” та “щасливих дітей”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як навчаються діти в окупації: історія жительки лівобережної Херсонщини
Ще одна проблема – кількість учнів. Сотні тисяч жителів Херсонщини залишили окуповану територію після початку війни. Разом із ними виїхали й діти. Значна кількість родин, які залишилися, відмовляється від навчання у російських школах, попри постійний тиск. За даними Міністерства освіти України, десятки тисяч дітей із тимчасово окупованих територій продовжують навчатися дистанційно за українською програмою.
Освіта під контролем спецслужб
Російська школа на окупованій території перестала бути виключно освітньою установою. За свідченнями дітей та педагогів, адміністрації навчальних закладів регулярно перевіряють телефони учнів, контролюють їхню активність у соціальних мережах, виявляють тих, хто продовжує навчатися дистанційно в українських школах.
Відомі випадки, коли батькам погрожували позбавленням батьківських прав або іншими репресіями за відмову переводити дітей до російської школи. Правозахисники також документували випадки, коли окупаційна влада проводила обшуки в будинках сімей, які користувалися українськими освітніми платформами.Фактично навчальний заклад став частиною репресивної системи.
Мілітаризація дитинства
Найнебезпечнішою тенденцією є стрімка мілітаризація освіти. У школах запроваджено обов’язкові церемонії підняття російського прапора, виконання державного гімну РФ та уроки “Розмови про важливе”. Дітям регулярно демонструють військову техніку, проводять зустрічі з російськими військовими, організовують навчання зі стрілецької підготовки та тактичної медицини.
Особливу роль відіграють організації “Юнармія”, “Рух перших”, “Орлята Росії” та інші державні молодіжні проєкти. Формально вони позиціонуються як патріотичні гуртки, однак фактично виконують функцію ранньої військово-політичної підготовки. Дітей нерідко змушують вступати до таких організацій під тиском адміністрацій шкіл, а участь у них стає умовою для “успішної характеристики” або подальшого навчання.
Окрему тривогу викликає інформація про передачу до військкоматів даних хлопців старших класів та студентів коледжів. Правозахисники документують випадки, коли молодих людей після досягнення повноліття ставили на військовий облік або примушували проходити процедури, пов’язані з майбутнім призовом до російської армії.
Попри масштабний адміністративний ресурс, Росія досі не змогла досягти головної мети – повністю інтегрувати українських дітей у власний гуманітарний простір.
Причина проста: значна частина родин чинить тихий опір. Діти навчаються одразу у двох школах – вдень відвідують російську, щоб уникнути переслідувань, а ввечері дистанційно підключаються до уроків українських учителів. Для багатьох це означає подвійне навантаження, життя в постійному страху та необхідність приховувати українські підручники й електронні матеріали. Саме така “подвійна освіта” стала формою ненасильницького спротиву окупації.
Після деокупації виклики лише почнуться
Очевидно, що після звільнення окупованої частини Херсонщини Україна зіткнеться з безпрецедентним викликом. Йтиметься не лише про відновлення будівель шкіл. Значно складніше буде відновити довіру дітей, які роками жили під тиском російської пропаганди.
Найстрашніші наслідки російської освітньої політики вимірюються не кількістю переписаних підручників чи відкритих «кадетських класів». Вони вимірюються людськими долями.
Однією з таких історій стала доля 19-річного Олександра Мустяце. Ще дитиною він опинився на тимчасово окупованій території Херсонщини. У січні 2023 року хлопець зник. Родина тривалий час не знала, де він перебуває. Лише згодом журналісти встановили, що юнак опинився в Росії, отримав російські документи та підписав контракт зі Збройними силами РФ.
Важливо розуміти, що було б спрощенням стверджувати, що саме школа чи один лише навчальний процес визначили його вибір. На рішення людини впливають сімейні обставини, соціальне оточення, багаторічне життя в інформаційній ізоляції та особистий досвід. Проте ця історія наочно демонструє кінцевий результат системної політики, яку Росія послідовно впроваджує на окупованих територіях.
Протягом кількох років українських дітей занурюють у середовище, де Україну називають “ворожою державою”, війну проти неї – “визвольною місією”, а службу в російській армії – почесним громадянським обов’язком.
Історія Олександра Мустяце – це не лише особиста трагедія однієї родини. Вона є застереженням про те, що боротьба за освіту на окупованих територіях – це боротьба за майбутнє покоління українців. Адже якщо сьогодні держава-агресор отримує можливість роками формувати світогляд дітей, то завтра наслідки цього можуть проявитися у виборах, які вони робитимуть уже в дорослому житті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Активісти зв’язалися з хлопцем із Херсонщини, який вважався зниклим, а нині воює на боці рф: що він сказав
Саме тому питання деокупації Херсонщини не завершиться звільненням територій. Україні доведеться відновлювати не лише зруйновані школи, а й довіру дітей, їхній зв’язок із власною історією, мовою та державою. Це буде одна з найскладніших гуманітарних місій після завершення війни.
Головне фото: наслідки авіаудару по шкільному закладу, Поліція Херсонської області
Марина Поліщук
