Ян Ярчук
У цивільному житті Максим працював коком на судні, нині ж він військовослужбовець на позивний Перчик. Розпочинав він з волонтерства у перші дні повномасштабної війни, згодом потрапив на службу в 22-у окрему механізовану бригаду, у складі якої брав участь в операції Курщині.
Про його шлях у війську, бойовий досвід та участь в операції на Курщині розповіли на сторінці Одеського ТЦК та СП.
Початок війни: волонтерство та перші кроки в армії
Повномасштабне вторгнення застало Максима вдома, в Ізмаїлі, що на Одещині.
«Прокинувся від слів дружини: війна. Спочатку не повірив, але швидко зрозумів, що це не жарти», – згадує військовий.
Невдовзі родина виїхала до Кілії, де Максим долучився до місцевої самооборони, почав займатися волонтерською діяльністю: копав окопи, готував їжу для військових, розвозив її на блокпости. Тоді ж ухвалив рішення вступити до війська.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Там, де є люди, повинні бути поліцейські»: слідчий поліції Херсонщини – про допомогу та евакуацію населення
Проте дорога до армії виявилася непростою. Спочатку Максим опанував тактичну медицину та навіть викладав її іншим.
Перший бойовий досвід
У липні 2022 року Максим приєднався до 12-го окремого батальйону, що тоді дислокувався на Миколаївщині. Там він навчився піхотної справи під керівництвом інструкторів з Національної гвардії та Сил спеціальних операцій. Згодом і сам став інструктором.
Перше серйозне випробування чекало в Авдіївці, де були перші бойові виходи як медика, перші поранені та загиблі побратими, перші поранення та контузії. Після цього батальйон відвели до Одеси на відновлення, Максим проходив лікування та реабілітацію.
Згодом Перчик долучився до 22-ї бригади. Перше завдання, згадує Максим, було підготувати роту:
«Не всі люди, що служили поруч, були готові, проте через місяць підготовки наш взвод був готовий до штурмів», – каже Максим.
Одним із найскладніших завдань стало евакуювання пораненого побратима з Кліщіївки.
«Там була складна місцевість біля залізниці, окупанти її прострілювали, і два тижні там перебував наш поранений воїн. Декілька евакуаційних екіпажів намагалися його витягнути, були та «300» і «200». Згодом це завдання поставили нам. Не буду розповідати як, але ми його витягнули», – розповідає Максим.
Операція в Курщині
Потім підрозділи бригади були перекинуті на Сумщину, а далі почалася операція у Курській області. Максим згадує, що побратими вже з перших днів брали полонених солдат строкової служби з армії РФ.
Одного разу вони з побратимами отримали завдання зачистити невеличке селище Свердлікове.
«Дві групи піхоти, два танки, дві БМП. Почали працювати, потрапили у засідку, нас обстріляли з одного з будинків. Наш танк у відповідь будинок просто зніс. Продовжили зачищати селище, натрапили на ротний опорний пункт ворогів. Вступили в візуальний контакт з ворожим солдатом-строковиком, запропонували йому здатися. Він погодився. Спитали його, чи є ще хтось на пункті, хай скаже їм, щоб теж склали зброю. І так, групами, нам здалося в полон близько 30 строковиків», – розповідає Максим.
Згодом цих полонених обміняли на українських військових.
«Потім вони розповідали в інтерв’ю пропагандистам, що їх полонили війська НАТО», – згадує Перчик.
Заклик до єдності
Зараз Максим обіймає посаду старшого техніка роти.
«Я вже втомився, але я тут. Тому що треба. Багатьох, хто зі мною воював всі ці роки, вже немає. А люди потрібні. Тому я за мобілізацію. Може, не таким чином, як вона зараз відбувається, але хлопців треба міняти. Воювати будуть всі», – каже Максим.
Військовий говорить, що деякі військовослужбовці, які зараз підуть до армії, можливо, під час служби навіть не побачать ворога. Проте готуватися варто вже зараз.
«Замість того, щоб збирати гроші на хабарі, щоб переплисти Тису або отримати довідку, я б радив витратити їх та свій час на тренування, закупівлю спорядження тощо. Не треба думати, що воює лише піхота. Є оператори БПЛА, механіки, діловоди».
Максим переконаний, що Україна вже морально перемогла, але боротьба триває. Він говорить, що українці мають знову стати єдиною нацією, як було на початку вторгнення:
«У нас є, що захищати – чудову країну, націю, культуру, мову, та у нас просто немає іншого вибору, ніж перемогти!».
Фото: Одеський ТЦК
Дарина Лапіна
