У місті Біляївка Одеської області вчительки ліцею №1 плетуть маскувальні сітки для потреб військових. Вони займаються цим із перших днів повномасштабного вторгнення росіян. Плетуть у будні й у вихідні, удень і ввечері, залишаючи родинні справи, бо, кажуть, що це важливо.
Організували справжній конвеєр і винайшли власну – найоптимальнішу технологію плетіння. За цей час передали більше 350 м2 сітки, нарізали сотні метрів тканини, натерли ножицями десятки мозолів. Але говорять, що попри усі труднощі будуть продовжувати це робити, поки є потреба, пише Біляївка.City.
- Хто на чому спеціалізується. Хтось може тушонку робити для військових, інші їсти їм щодня готують. Хтось шиє спорядження, жилети теплі в’яже, а ми – в’яжемо сітки, – розповідає директорка ліцею №1 Тетяна Довженко. – Це була ідея нашого колективу. Ми дізналися, що сітки необхідні, порадилися і вирішили з учителями – давайте спробуємо. Адже допомога буває різна. Це такий наш внесок, те, що в нас добре виходить.
Вчителі Біляївського ліцею № 1 плетуть маскувальні сітки для захисників
ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
За словами директорки, у березні в школі через війну були вимушені канікули, і тому в учителів був час, щоб приходити й виконувати цю роботу. Але спочатку треба було налагодити процес.
Перше – узялися за пошук матеріалу для плетіння. Оскільки на той час тіньові сітки в магазинах знайти було вже нереально, вирішили виходити з того, що мали. Звернулися до родини місцевого рибалки – Дурбала Олександра, і він привіз три мішки сіток рибацьких. Їх на подвір’ї школи розгорнули, вирівняли, розділили й узяли до опрацювання.
- Як то кажуть, була сітка, не було що в'язати на неї, тканини. І ми звернулися до учнів, батьків, мешканців – кинули клич приносити непотрібні речі певного кольору. Їх можна було нарізати на смужки для плетіння, – пояснює директорка.
Шкільний завгосп Олександр Іванович виготовив декілька дерев’яних каркасів, набив на них цвяхи, на які натягнули сітку. Поставили ці каркаси у фойє. Вчителі подивилися відео, зрозуміли всі тонкощі, як це роблять. І так розпочався процес.
Працювали за графіком, позмінно. Адже хтось міг прийти в першій половині дня, хтось пізніше. Розбивалися на групи, одні нарізали тканину, інші – в’язали.
- Це процес дуже копіткий і складний. Усе переважно стоячи, ті хто нарізає – сидять. І треба сказати, ніхто не скаржився, що спина болить, що в когось радикуліт, алергія, просто ставали й робили, – говорить Тетяна Довженко. – Дякувати, допомагати нам приходили мешканці міста – жінки-пенсіонерки. А згодом долучалися і працівники дитячих садочків "Капітошка" та "Веселка".
- Ми дуже хвилювалися, щоб усе підійшло, бо розуміли, що колір має бути відповідний. Але не завжди вдавалося вибрати з наявного матеріалу саме такий. А потім нам сказали, що сітки військові перефарбовують, і ми заспокоїлися.
Коли наявні матеріали тканини використали, учителі почали шукати нові. Зверталися до будинку побуту, до швачок, навіть купували одяг на вагу в магазині секонд-хенду.
Оскільки військовим треба було багато чим допомагати, у ліцеї створили ініціативну групу, яку назвали волонтери ліцею. Її головою обрали Тетяну Турбіну. Якщо десь потрібна була допомога фінансова, фізична, транспортна, це все прописували в спільноті волонтери.
ВЛАСНА ТЕХНОЛОГІЯ
Нещодавно вчителі отримали нове замовлення від військових на шість сіток. І вирішили вже тканину для них закупити в рулонах. Частину придбали самі. Потім підключилися батьки та діти двох класів. І закупили більше 400 метрів тканини.
- Спочатку ми працювали в одному стилі плетіння – клаптиковому. Бо з одягу довгі смужки не наріжеш. І в'язати такі коротенькі відрізки значно складніше. Зараз ми вже опанували інший стиль – з довгих смужок, це дозволяє робити довжина тканини в рулонах, – пояснює директорка.
Змінилася і технологія плетіння. Учителі винайшли власну, яка допомагає робити сітки легкими, міцними, а сам процес плетіння – швидшим.
Дівчата жартують, що коли закінчиться війна, вони почнуть плести такі сітки собі вдома, для господарства, адже така річ там завжди знадобиться.
За словами голови волонтерської групи ліцею, долучалися до сіткоплетіння всі члени колективу, допомагали навіть батьки учнів. Приходили по 15-20 вчителів.
У середньому за два дні, якщо працювати після обіду й до вечора, 15 вчителів могли зв’язати одну сітку.
- Я скидала повідомлення в групу: запрошую на плетіння сіток о 15.00. І всі йшли, хто міг. Люди залишали свої родини, домашні справи, городи і приходили, – зазначає Тетяна Турбіна. – Працювали переважно на вихідних, у дві зміни, зранку й до обіду, і з обіду до вечора.
Початок вересня в учителів дуже навантажений. Адже це новий навчальний рік, календарні плани, електронні журнали, і до уроків готуватися треба, ще й удома побутові справи ніхто ж не відміняв. Але незважаючи ні на що, для цієї справи вчителі знаходили час.
- Коли військові попросили у вересні зробити сітки, і ми оголосили про це, одразу на другий день прийшли 10 вчителів. Це була субота, наступного дня прийшли ще шість. А згодом підключилися і інші, – говорить голова волонтерської групи.
ПРОЦЕС НА КОНВЕЄРІ
Налагодили вчителі й сам процес, який перетворили на конвеєр.
- Ми сітку натягуємо на раму. Сплели – знімаємо з рами, переміщуємо її і наступну натягуємо на раму. Це такі в нас два переходи. А потім відрізаємо, і для тих, хто прийде наступного дня, ми теж натягуємо сітку, щоб вони не витрачали час. Прийшли й одразу стали плести, – говорить Тетяна Турбіна.
Наразі вчителі вже виконали останнє замовлення – шість сіток – це 144 м2. А загалом, за словами Тетяни Турбіної, вони виготовили вже більше 350 м2 сітки.
- Ми розуміємо, що сітка – це дуже розхідний матеріал, і вона буде потрібна завжди, тому й працюємо, – пояснює вона. – Важливо те, що ми єдині в цьому процесі. І в цьому наша сила. Ми стараємося: учні, батьки, вчителі. І розуміємо, для чого це робимо. Я переконана, вчителі будуть приходити й плести сітки далі, скільки буде потрібно.
НЕ ЛИШЕ СІТКИ
За словами директорки, їхній колектив встигав не лише плести сітки, а також долучатися до інших важливих ініціатив. Збирали гроші на машину для 28 бригади, яку закупили влітку. Придбали й передали ноутбук зі спецпрограмою військовим, передавали кошти на придбання матеріалу для пошиття плитоносок, на придбання м'яса для виготовлення тушонки, купували інші необхідні речі для захисників тощо.
За свою ініціативність вони отримали винагороду – подяку від військових, яка наразі зберігається в школі. І нехай для когось, можливо, це лише картон із надрукованими літерами. Але для тих, хто активно працює задля перемоги, – велика цінність.
Фото з архіву Біляївського ліцею №1
Тэги: