Марина Поліщук
На початку лютого в Кропивницькому відбулася презентація книги авторки з Херсонщини Ірини Ковальчук «Мої діти війни. Рік надії». Фактично це щоденник, який жінка вела в перший рік війни.
Ірина Ковальчук – із селища Козацьке. Вона не письменниця – кандидат юридичних наук, юристка, адвокатка, мама трьох дітей. Її книга – це документування війни протягом одного року одразу після повномасштабного вторгнення РФ.
Роман «Мої діти війни. Рік надії» має 546 сторінок. У ньому – 365 днів життя жінки з Херсонщини та її багатодітної родини. Це хронологія подій від перших днів окупації регіону до його звільнення і далі.
«Це історія про мене, моїх дітей, друзів, знайомих, чиє життя більше ніколи не буде таким, як раніше», – розповіла під час презентації пані Ірина.
Створена книга не для продажу, а щоб більше людей дізналися про жахіття війни, які пережили й досі відчувають жителі Херсонщини.
«Ми вирішили, що перші сто примірників буде реалізовано за донат від 500 грн до благодійного фонду «Таблеточки», адже в країні багато дітей, які потребують допомоги. Тому для всіх, хто запитував і запитує – донатьте і пишіть мені в особисті. Я вишлю вам екземпляр з автографом», – написала пані Ірина в соцмережі.
Детальніше про книгу Ірина Ковальчук розповіла землячці – відомій українській журналістці родом з Херсонщини Тетяні Висоцькій. Далі – пряма мова авторки книги.
«Ми ніколи нормально не проживемо ті дні»
Ще в ті перші дні війни чи від жаху, чи просто, щоб не зійти з розуму, я почала писати щоденник і викладати щодня на своїй сторінці в соціальній мережі. Спершу мені хотілося бути почутою, пізніше, в окупації, це був мій особистий супротив. А потім я просто звикла щодня описувати пережиті події і відчувати, що так ніби не втрачаю зв’язок з минулим життям.
Кожна оповідка тісно пов’язана з подіями прожитого дня, особистими емоціями, новинами з фронту й життям країни.
Колись у підручниках засудять агресора, напишуть про наш героїчний супротив, про надлюдські зусилля ЗСУ, про зруйновані міста, про жертви серед мирного населення, про загиблих дітей…
Але, я думаю, ніколи ніхто не напише в жодному підручнику про життя людей в окупації, їхні спроби беззбройних протестів, намагання виїхати під обстрілами, про поневіряння біженців і переселенців. Бо на тлі війни та втрат, то якось… мізерно, чи що?
Але для кожного з нас кожен із цих 365 днів міг стати останнім! Ми втратили 365 днів життя! Ми ніколи їх нормально не проживемо! Ми бачили ворога зблизька, ми стояли на демонстраціях, виживали в окупації, виїздили без жодних евакуаційних коридорів…
Кожна з цих подій знайшла своє відображення на сторінках роману. Текст сповнений емоцій, особистих переживань, інтелектуального гумору, і непохитної волі до перемоги!
Читач знайомиться з головною героїнею та її сім’єю, коли у період з 24 до 27 лютого вона друкує на своїй сторінці в інтернеті крик відчаю, через те що опиняється затиснутою разом із дітьми в рідному Козацькому між ворогом, що утримує Каховську ГЕС, та українськими солдатами, які намагаються чинити супротив.
Далі читач, разом з героями книги та сотнями їх односельців перетне міст через Каховське море в пошуках тимчасового прихистку в Новій Каховці. Разом з героями роману блукатиме містом в пошуках найнеобхіднішого, мужньо стоятиме супроти танків на демонстрації.
А пізніше повернеться з автором і її сім’єю додому, щоб тримати фронт довгі 56 днів в окупації. Надалі, аби врятувати дітей, читачеві доведеться евакуюватися через повністю замінований міст і намагатися влаштувати своє життя на новому місці з нічого.
Це розповідь матері, яка не з екрана телебачення знає, що таке притискати до грудей дітей, поки ворожий танк гатить на всю міць, стоячи між її та сусіднім будинком.
Це історія жінки, яка провівши чоловіка на фронт, на довгий рік забула, що таке нормально спати.
Це переживання людини, яка полишила на тимчасово окупованих територіях усе, що мала, і змушена починати життя спочатку та не втратити надії. Це історія очима моєї сім’ї. Наша історія…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам’яті Олександра Меньшова: нова книга та спогади про героїчного херсонського письменника
На знімках: Ірина Ковальчук на презентації своєї книги, 8 лютого 2025 рік. Фото: фейсбук/Ірина Ковальчук
Дарина Лапіна
