Марина Поліщук
Сергій і Руслана разом боронять Україну з 2019 року. Вони ледве вирвалися з окупації і продовжують знищувати ворога. Але свято вірять, що повернуться в рідні Козачі Лагері з перемогою.
Подружжя кадрових військових Сергій та Руслана разом уже 25 років, мають доньку та сина. Ще у 2019 році, покинувши буденне життя, чоловік із дружиною стали на захист країни від російських окупантів. Їхню історію розповіли в ефірі телемарафону.
Нині Сергій та Руслана у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка перебувають на Харківщині. Однак на початку повномасштабного вторгнення РФ родина перебувала в рідному селі Козачі Лагері на лівобережній частині Херсонщини. Вони на 2 місяці застрягли в окупації по сусідству з ворогом, що для військовослужбовців могло мати фатальні наслідки.
«Ми не спали, не їли – стояли й прислухалися до кожного звуку, де що їде. Потім іще місяць переховувалися в Херсоні – то в одних людей, то на квартирі», – згадує Руслана.
Щоб вирватися на підконтрольну територію, подружжю довелося пройти понад ворожих 60 блокпостів. Для цього навіть змінювали зовнішність.
«Не стригся, щоб здаватися старшим – у деяких випадках це допомагало. Підходили, паспорт дивилися і все, а більш молодших хлопців перевіряли. Хоча й мене і трусили, і роздягали до трусів, обдивлялися», – розповідає Сергій.
Прилаштувавши 22-річну доньку та 14-річного сина, Руслана й Сергій знову стали до лав ЗСУ. Вони повернулися у свою 57-му бригаду й далі разом боронять країну. Руслана – старший кухар, Сергій – командир відділення.
25-ту річницю подружнього життя херсонці відсвяткували нещодавно на передовій – за декілька кілометрів від лінії фронту. Вони цінують одне одного та підтримують, кажуть – і війна не так відчувається, коли кохана людина поруч.
Подружжя вірить, що одного разу вони повернуться в рідне село з перемогою. В якому б стані не були Козачі Лагері після війни, Сергій та Руслана мріють жити тільки там.
«Я в будь-якому разі повернуся додому, хай хоч і село буде розвалене. Хату відбудую – будувати вмію», – упевнено каже Сергій.
Як повідомляла «Гривна» навесні цього року, за інформацією начальниці Олешківської МВА Тетяни Гасаненко, у селі Козачі Лагері, яке межувало зі знищеними дотла Кринками, уже на той час була надзвичайно складна ситуація.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Військова ціль – освіта: історії знищених росіянами шкіл у Кринках і Козачих Лагерях
На головній світлині: подружжя кадрових військових із села Козачі Лагері Сергій та Руслана. Скриншот з відео
Дарина Лапіна
