Марина Поліщук
«Нарешті мене не прослуховують», – каже Олег – юнак, якому вдалося вирватися з окупованої Херсонщини. Далі – історія хлопця, від якого відвернулися близькі через його проукраїнську позицію.
Люди продовжують виїжджати з окупованої Херсонщини. Нагадаємо, що єдиним шляхом перетину кордонів наразі є маршрут через РФ та Білорусь, а далі – через гуманітарний коридор «Мокрани – Доманове» на Волині. Майже щодня тут перетинають кордон українці, що виїхали з окупації. Далі їх везуть у Ковель, де вони можуть відпочити та отримати першу допомогу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як виїхати з окупованої Херсонщини: наразі діє гуманітарний коридор на Волині
На кордоні побувала кореспондентка «Почутих», щоб дізнатися історії тих українців, хто наважився на виїзд. Одним із її співбесідників був Олег – юнак, який виїхав із тимчасово окупованого лівобережжя Херсонщини, пройшов фільтрації та тривалі перевірки, а потім пішки перетнув білорусько-український кордон.
Ступивши на вільну територію України, хлопець майже постійно був у своєму телефоні: говорив з кимось, переписувався. Свої дії пояснив свободою – вільно говорити, не боячись нарешті, що тебе прослуховують.
«Я говорю не тому, що маю багато друзів, а тому, що в слухавці нарешті немає шуму. Розумієте? Немає цих клацань, цього відлуння. Нарешті мене не прослуховують. Можу кричати «Слава Україні!» прямо в мікрофон і знати, що за мною не прийдуть через десять хвилин», – сказав Олег.
Юнак розповів, що всі роки окупації чітко дотримувався проукраїнської позиції. Це ускладнювало життя, а до того ж віддалило його від частини друзів і навіть родини.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тисячі кілометрів із села Геройське до Миколаєва: історія примусової евакуації 86-річної жительки Херсонщини
У перший рік окупації Олег отримав судимість через проукраїнський допис про Крим у соцмережах. У родині хлопцю сказали, що він соромить близьких. А на прохання вивезти його на підконтрольну територію чув лише запитання: «Навіщо тобі та Україна?» і залякування про фронт і «гарматне м’ясо для штурмів».
«Парадокс у тому, що саме в Росії я був гарматним м’ясом. Я відповідав близьким: «Краще померти під своїм прапором, ніж бути серед окупантів». І я не помилився. За кілька годин тут я відчув себе більш потрібним, ніж за роки там», – розповідає Олег.
Для виїзду з окупованої Херсонщини хлопець підтримував зв’язок із координаторами евакуації через месенджер Session – він захищений і працює без VPN. Волонтери вибудували для Олега маршрут і придбали квитки: Херсонська область – Крим – Росія – Білорусь. Увесь час його підтримували морально та попереджали про можливі небезпеки. Дорогою юнак вигадував пояснення для фільтрації на блокпостах, навіть записався до стоматолога в Сімферополі, щоб мати алібі. І загалом намагався не привертати зайвої уваги.
«На перевірках у РФ тебе роздягають морально. Дивляться телефон, контакти, бази даних», – каже він.
Оскільки оновити «Дію» в окупації було неможливо, координатори евакуації допомогли херсонцю оформити в Мінську так званий білий паспорт – тимчасовий документ для повернення в Україну.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зі Скадовська через Мелітополь, РФ та Білорусь: історія виїзду з окупації 17-річної дівчини
Перетнувши кордон, перепочивши в Ковелі, Олег поїхав до Києва. Волонтери допомогли йому з квитками, тимчасовим житлом і відновленням документів. Тепер він хоче знайти роботу, вступити до університету та повернутися до музики, про яку в окупації боявся навіть мріяти.
«У мене зібралося чимало мотивів і текстів, які я хочу реалізувати у звуці. Тепер, коли я в безпеці, нарешті можу займатися музикою», – поділився він планами на майбутнє.
На головній світлині: пункт пропуску в селі Доманове на кордоні з Білоруссю. Фото: Вікіпедія
Ян Ярчук
