Марина Поліщук
Студент Херсонського державного університету Микола Балабан став одним із переможців всеукраїнського конкурсу мистецтв – журі високо оцінило його авторський твір «Місто мертвих машин».
Зокрема, херсонський студент став лауреатом І премії VI Всеукраїнського двотурового фестивалю-конкурсу мистецтв «Козацькому роду нема переводу». Микола представив свої творчі роботи в номінації «Авторська творчість (авторська проза)», виборовши визнання журі у віковій категорії «Професіонал», повідомили на сторінці кафедри культури й мистецтв ХДУ в соцмережі.
«На конкурс було представлено авторський твір «Місто мертвих машин», який засвідчив творчий потенціал, індивідуальність і талант молодого автора», – йдеться в повідомленні.
Також у ХДУ оприлюднили відеороботу Миколи Балабана:
Як пояснив сам Микола у коментарі «Гривні», представлений на конкурсі фільм «Місто мертвих машин» та вірш, який звучить у ньому, є адаптацією однієї з другорядних сюжетних ліній його однойменної новели.
До речі, у жодному з творів Микола Балабан не вказує, в якому саме місті відбувається дія. Однак це одразу зрозуміло: Херсон уже давно називають саме містом мертвих машин – через величезну кількість розбитих, згорілих, знищених автівок на узбіччях вулиць і у дворах.
Розбиті автомобілі на вулицях Херсона, жовтень 2026 р. Фото: «Гривна»
Хоча в новелі автора герой їде з Миколаївського шосе на вулицю Стрітенську, згадує про мікрорайон Шуменський, Корабельну площу та Бузковий гай. Тож не лишається жодних сумнівів, що головним героєм є знівечений російськими окупантами Херсон.
За словами Миколи, він хотів підкреслити, що війна стирає не лише людські життя, а й пам’ять про них. І найстрашніше – коли ми перестаємо це помічати.
«Місто, де є мертві машини, хоча машини не живі за суттю. Місто, в якому зникають люди – але це вже не новини чи трагедії, а нормальний стан речей, на який ніхто не звертає уваги. Згадують лише тих, хто залишив після себе неприбрані речі.
Сюжет банальний – ми звикли до того, до чого не можна звикати. Ми різні, не ідеальні, по-різному ставимося до того, що відбувається, але зникаємо однаково.
Пошкоджені машини на узбіччях доріг – свідчення зникнення людей. Там, де автівки прибрали – про людей забули», – каже автор.
У вірші Микола розповідає про жінку Тетяну, яку окупанти вбили, скинувши вибухівку з дрона. При цьому вона активно співпрацювала з ними, фіксувала прильоти й доповідала кураторам. Однак ворог безжальний до всіх. Тетяни немає, а про те, що вона була, сусідам нагадує лише покинута білизна на балконі її квартири.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Білизна й досі висить на балконі в Херсоні: як речі з повсякденного життя стають символами війни
Саме таким сьогодні і є Херсон – понівечене російськими обстрілами місто, де про людей, чиї життя обірвала війна, іноді нагадують лише якісь речі. Згорілі автівки, білизна на балконах спорожнілих квартир, покинуті будинки – це мовчазні свідки людських трагедій. Вони вже стали частиною міського пейзажу – моторошним нагадуванням про те, до чого людина ніколи не мала б звикати.
