Освітній процес в умовах повномасштабної війни – процес важкий, виснажливий, емоційно нестабільний. Проте все одно – важливий, необхідний. Традиційно в першу неділю жовтня в Україні відзначили День вчителя. "Українській правді. Життя" про свою роботу, спілкування з дітьми та проблеми розповіла Ірина Дубас, директорка Новокаховського ліцею №3.
«Я жила у Новій Каховці Херсонської області, але у період 24-го лютого була на лікуванні в онкологічній клініці під Києвом. О 4.30 ранку ми зрозуміли, що почалася війна. А згодом зателефонувала заступниця з питанням, що робити, тому що в Новій Каховці уже були вибухи у військовій частині. Того ж дня разом із донькою з величезними зусиллями виїхала із Києва, клініка нікого не приймала. Дорогою нас зустрів чоловік, але в Нову Каховку ми не потрапили, бо там вже були окупанти. Тоді ми поїхали в Бериславський район, що за 30 км від Нової Каховки, до садиби чоловіка.
З початком війни всіх дітей відправили на двотижневі канікули. До 13 березня працювала із вчителями в онлайн-режимі. За цей час у нашій будівлі ховалися люди, бо були сильні обстріли.
13 березня я зуміла через зелений коридор проїхати з Берислава до Нової Каховки через Каховську ГЕС. Весь автобус старанно обшукували до того, як впустити у місто. Вірила в те, що здоровий глузд має перемогти і що в нас час не може бути такої війни. Крім того, мої завучі були трішки в паніці, вони привикли працювати під моїм керівництвом, тому мені потрібно було повернутися» - згадує пані Ірина.
За словами директорки Новокаховської гімназії №3, після 8-го березня освітяни розпочали заняття в онлайн-режимі.
«Я близько живу, тому щодня ходила до школи. Також приходили вчителі, в яких були проблеми з інтернетом. Містом їздили машини із російською символікою. У березні Нову Каховку не обстрілювали, бо росіяни пішли далі. Ми навчалися онлайн, батьки та діти виїжджали. Почали виїжджати вчителі, особливо ті, в кого чоловіки або рідні були в АТО.
Потім окупанти призначили місцевого "гауляйтера" Володимира Леонтьєва. Наш мешканець, діти якого навчалися у 2-у ліцеї, був керівником різних підприємств, сам із Криму, з 2014-го року проживав на території Нової Каховки. У квітні директорів освітніх закладів викликав цей "гауляйтер" і сказав, що "Росія тут навсєгда". Вимагали розпочинати навчання за російськими програмами. При цьому пропонували отримувати гроші з бюджету України і від них теж.
Я розуміла, якщо вони примусять нас працювати за російськими програмами – це буде повний провал. Але ніхто з директорів на той час не згодився перейти, і нам "дали спокій" до кінця червня. Директори вирішили закінчити навчальний рік ще 30-го квітня. Проблема була тільки з 9-ми, 11-ми класами, тому що їм потрібні були документи про освіту. Але керманичі спрацювали дуже добре, тому всі документи були в Кривому Розі на базі однієї зі шкіл, де учні могли їх забрати.
Хоча у квітні виставили оцінки та оформили всі документи в електронному варіанті, в травні все одно онлайн надавали дітям консультації, бо попереду були іспити.
У кінці червня колаборант з 10-ї школи, якого на одну ніч забрали на підвал, на ранок зробився мало не "міністром образованія РФ в городе Новая Каховка". Він почав викликати директорів по одинці та опрацьовувати, як міг. На мене теж намагався вплинути. Працюю вже 20 років, то вони думали, що мене послухають інші директори. Зрозуміло, я сказала, що не можу так вчинити.
У серпні мене з колективом вигнали зі школи, позабирали комп’ютери, ноутбуки, особові справи. Згодом я поїхала до чоловіка, туди приїхали ФСБ, оточили садибу і забрали мене на підвал. Провела там 5 діб. Їхнє завдання було, щоб я написала заяву на співпрацю, але вони її не дочекалися. Це були дуже жахливі умови, втрачено купа здоров'я. Потім мені дали дві доби, щоб я "подумала над своєю поведінкою".
Чоловік забрав мене десь о 16-ій 24 серпня, а наступного ранку відправив на підконтрольну територію. Окупанти ще не встигли передати списки, тому я проїхала спокійно. Через дві доби мені зателефонувала бухгалтерка і сказала, що у квартирі та дворі засада – ночують військові з автоматами, чекають. Я поплакала два дні, і 28-го серпня з колективом вирішила запускати школу онлайн» - розповіла Ірина Петрівна.
Читайте також: Підготував переможницю всесвітньої олімпіади з фізики: викладач з Херсона отримав нагороду від Президента
Як зазначає Ірина Дубас, вчителі зараз мають повне навантаження. Але кадри змінилися, не вистачає вчителів іноземної мови, початкової школи, прогресивних педагогів, яким надають роботу інші країни. За півтора року гімназія втратила 12 хороших педагогів.
"Вчителі, які ще залишаються в окупації, з нами не працюють. У мене таких всього чотири. Не можемо ризикувати їхнім здоров’ям і життям. Вони зараз на простої і щомісяця отримують частину своїх коштів", - зауважила директорка.
За словами Ірини Петрівни, онлайн-робота дуже важка, цілодобово треба бути на телефоні, проводити уроки, діти не всі виходять на зв'язок.
«Сьогодні у мене 21 клас та 618 учнів, з них 249 знаходяться в окупації, тільки 70 – на підконтрольній, решту – за кордоном. Десь 20% пішли із закладу, в основному перейшли на офлайн навчання в інші українські школи. Особливо діти початкових класів.
При цьому багато учнів приєдналося з районних центрів Херсонщини. Ще додалося близько 15 дітей з Києва. Це учні зі шкіл, в яких немає укриття, або лише офлайн навчання. Також є невелика частина дітей в окупації, які пішли в російські школи. Ще потрібно навчити вчителів і дітей ні в якому разі не згадувати ні дитині, ні мамі, ні татові, де вони були. Кожен має право на помилку. Вони не стали колаборантами, просто завели дитину до іншої школи, яку їм запропонували, ще й під дулом автомата.
Є діти, які навчаються і в Криму, і в нас. Батьки розуміють, що під прапором триколору отримувати знання неможливо, але їх контролюють, і вони зобов’язані туди ходити. Такі діти у нас на сімейному навчанні та екстернатурі. Тобто в кінці грудня та травня здають контрольні роботи», - розповіла Ірина Дубас.
Тэги: