Автор: Таміла Іванова, Суспільне

“Ми жителі Херсонської області й по цей час окупованих Олешок. В окупації мого брата неодноразово забирали військові РФ на “перевоспитаниє”, як вони казали. Артем мав проукраїнську позицію і брав участь у мітингах проти окупантів. Він був патріотом і дуже хотів потрапити до лав ЗСУ”, — згадує його сестра Вікторія.

У Артема були проблеми зі здоров’ям, каже жінка, тому він мав “білий білет”. Але з початком війни твердо вирішив для себе у — будь-який спосіб потрапити до лав ЗСУ. Коли чоловіку вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію, відразу пішов до військкомату, згадує сестра.

“Артему довелось обманути лікарів, коли проходив медичну військові комісію. Але мрія його здійснилась, він підписав контракт на військову службу і разом з побратимами Артема направили в Донецьку область. Увесь час вони знаходились на нульових позиціях”, — розповідає Вікторія.

Артем був опорою для сім’ї й людиною слова та справи, каже сестра. Він дуже любив племінниць і щодня знаходив час, щоб погратися з ними.

“Всі друзі знади, що на нього можна було покластися.У сім’ї він був єдиним чоловіком і діти дуже його любили. Дня не було, щоб він не покатав племінниць на мопеді і сусідських дітей також. Під час окупації вони всі грались у нас у дворі. Він із ними грав у м’яч, катав двором. Потім усі разом ремонтували велосипеди. Маля подавали йому ключі. Дуже любив тварин. Собаки, коти, все що він бачив на вулиці, кинутих всіх ніс у двір зі словами “однією більше, однією менше”, — згадує Вікторія.

За останній рік Артем встиг своїми руками зробити ремонт у будинку. Планував зробити ремонт мрії у дворі, розповідає сестра. Засадив увесь двір ялинками, туями. Залишив місце для альтанки та гойдалки.

“Сказав: “Я як справжній мужик — дерева посадив, ремонт у будинку зробив, альтанку поставлю і можна одружитися. Не встиг… Не маючи батьків, ми все життя всього домагалися самі. І були одне для одного опорою. Тому сміливо можу сказати, що він був найкращий брат”, — каже Вікторія.

Артем Сілібжан, кулеметник 35 бригади, морський піхотинець на псевдо “Херсон”, загинув 21 лютого цього року поблизу Мар’їнки на Донеччині. Він допомагав з евакуацією поранених, коли його наздогнав російський дрон.

“Я часто з ним спілкувалась. Кожна наша розмова буда наповнена його оптимізмом і вірою. Останнє, що він сказав: “Весною буду вдома”. На жаль, так і сталось”, — каже сестра.

Артема поховали 12 квітня у Херсоні, на батьківщині. Його подруга і перше кохання Анастасія каже, що Артем був неймовірно сміливою та відважною людиною.

“Він завжди думав про добробут та душевний спокій близьких. Знаючи, що поїде на нульові позиції Донецької області, він відчував страх, але він сміявся та жартував. Намагався підбадьорити та вселити віру у наше світле майбутнє. Він ЛЮДИНА з великої літери, він був найкращим”, — каже дівчина.

Вона просить підтримати петицію про присвоєння Артему Сілібжану звання Героя України, яку 13 квітня 2023 року створила сестра загиблого Вікторія Василенко.