Сержант Василь Осипович родом з Львівщини. Та в шкільні роки він разом з родиною переїхав до села Мар’янівка, що на Кіровоградщині. Пан Василь працював водієм на житловому будівництві та розводив бджіл. Однак з початком повномасштабного вторгнення він пішов до військкомату. Перша спроба записатись до війська закінчилась невдачею. Однак чоловік не здавався, і як результат – нині він служить в херсонській 124 окремій бригаді ТрО.
Історію Василя Осиповича опублікували на сторінці бригади у соцмережі.
Пана Василя з дитинства вабила техніка, тож перед армією він закінчив школу ДТСААФ. Отримавши спеціальність водія, звісно строкову службу проходив за цим напрямком, там й отримав сержантські погони.
Ось вже мало не 40 років чоловік крутить «баранку», освоївши геть усі види автомобільної техніки. За цей час, працюючи на житловому будівництві по всій Україні, пан Василь перевіз десятки тисяч тонн вантажів: вважайте, цілому місту був колискою кузов його машини!
У вільний від роботи час чоловік займався ще однією улюбленою справою – розводив бджіл.
Пасіка була справжньою пристрастю й гордістю пана Василя та налічувала аж 60 вуликів, що тішили око кольорами українського прапора.
Свого часу меду вистачало, як на родину (дружину Світлану та сина Дениса), так й на родичів-друзів, а здаючи надлишок, мав чималий «приварок» до родинного бюджету. Сам Василь стверджує, що найліпший мед – акацієвий, але він буває лише раз на п’ять років.
Та з початком повномасштабного вторгнення Василь Осипович прийняв рішення долучитись до війська та боронити Україну від російських загарбників.
У військкоматі добровольця не відразу взяли, звеліли чекати, тож навіть знайомих довелося залучати, щоб швидше потрапити до війська. Василя Осиповича зарахували в підрозділ 124 окремої бригади ТрО, звісно на посаду водія взводу матеріально-технічного забезпечення. «Спокійний, надійний, тямущий, Осипович, як з повагою та приязню прозвали його побратими, опинився абсолютно на своєму місці», - відмічають в херсонській 124 бригаді ТрО.
Сам сержант Осипович каже, що не покине побратимів, поки останній ворог не буде знищений або вигнаний з української землі.
«Прагну надалі робити усе, що від мене залежить, для прискорення перемоги. Навіть якщо отримаю таку можливість, не звільнюся, доки останній ворог не буде знищений або вигнаний з нашої землі», - говорить пан Василь.
А що після? Мрії сержанта прості, теплі та земні: повернутися до сім’ї та відродити пасіку в кольорах переможного українського прапора.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перевізник: як Вуйко із Закарпаття став старшим човнярем одного з підрозділів на Херсонському напрямку
Фото: 124 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.
Тэги: