Ян Ярчук
Поблизу Дніпра, у червоних зонах, звідки неозброєним оком видно тимчасово окупований лівий берег, досі живуть люди. Більшість давно виїхала через постійні російські обстріли, але дехто залишився. Не тому, що не боїться, а тому, що не зміг покинути десятки тварин, яких залишили сусіди, евакуюючись.
У цих кварталах є вулиці без світла, води й газу. Пораненим допомагають сусіди, гарячі обіди доставляють небайдужі, або ж по черзі готують сусіди.
Херсонка Ольга Чернишова на своїй сторінці у фесбук описує життя в червоній зоні:
«Хочу розповісти про життя в червоних зонах Херсона, прямо на березі, звідки видно окуповану сторону. Людей тут майже не залишилося. Вірніше, лишилися тільки ті, хто не може поїхати через тварин. Залишити їх шкода, а з собою всіх не забереш, бо тварин багато, люди виїжджали й залишали своїх собак та котів на тих, хто лишився. Але попри все, ті, хто тут є, дуже згуртовані.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скільки дітей евакуювали примусово із червоних зон Херсонської громади
Тут є кілька вулиць, які взагалі повністю залишилися без комунікацій там немає ні світла, ні води, ні газу. Декілько людей отримали поранення, вони зараз удома і навіть не можуть ходити. Їм у всьому допомагають сусіди: ходять вище по вулиці по воду, а в кого лишився газ варять кашу чи макарони на всіх, у кого немає на чому готувати.
Організація World Central Kitchen щодня готує для нас гарячі обіди. Але довезти їх сюди це ціла спецоперація. Машина доїжджає тільки туди, куди ще можна проїхати. А далі Вікторія з чоловіком самі беруть велику тачку, вантажити ящики й пруть їх вниз до води, бо люди далеко йти не можуть.
Цим вони займаються щодня, без вихідних. Вікторія з чоловіком самі втратили все свій дім і бізнес все згоріло, але вони продовжують допомагати. Через їхні руки проходять сотні обідів. Для багатьох ці коробки – єдина їжа.
А ще Вікторія організувала мініпекарню. Накопичилося багато гуманітарного борошна, і щоб воно не зіпсувалося (бо під час війни їжу викидати не можна), вона знайшла знайому, яка живе трохи вище, має газ і любить пекти. Начинку зносять усі місцеві: відрами несуть аличу, вишню, яблука чи просто варення. Вікторія сама купує яйця та цукор. І ці булочки вони з чоловіком роздають разом з обідами.
Сьогодні була сильна спека, а я дивилася, як люди беруть ці теплі булочки, які так зігрівають серце. Це не від жадоби до безкоштовного. Це просто радість, що про них пам’ятають і вони комусь потрібні. Особливо емоційно чути що сьогодні начинка з аличі, яку перенесла сусідка з будинку біля самого Дніпра.
Мене теж пригостили. І знаєте, жоден дорогий торт не зрівняється з цим запахом випічки, коли ти стоїш у червоній зоні на рідній вулиці й дивишся на лівий берег.
Ці обіди від World Central Kitchen і домашні пиріжки – це те, що допомагає людям виживати кожен день».
Фото: Ольга Чернишова
Марина Поліщук
