Фотографія того найщасливішого в моєму житті дня, коли я змогла в Херсоні обійняти українського військового.

11 листопада 2022. Знаю, що таких емоцій більше ніколи не переживу і дякую Господу за щастя їх відчути.

Але чим далі в календарі посувається ця дата, тим більше породжується болю.

Страшенний біль за тією землею, яку ґвалтують окупанти. Пекучий біль за людей, які там. Там мої рідні. Там мої близькі. Там мої друзі.

Болить за тих дійсних та екс- міських Голів Херсона та Голої Пристані, які не зрадили херсонців і зараз в полоні без надії на визволення.

Вогник надії палає чим далі, тим тонше. Я постійно вишукую соломинки, за які можна вхопитися, та їх все меншає.

Ми як ніхто інший вірили в Українську Армію і вона залишилася, як не єдиною, за кого чіпляється душа.

***

2 роки тому 11 листопада, я, як і тисячі херсонців, які змушені були покинути свій дім, отримала довгоочікувану звістку — українські військові в Херсоні.

У Херсоні залишається моя душа.

А моя родина, моє дитинство стали заручниками на Лівобережжі, де люди до тепер змушені жити на одній території з окупантами.

Херсон, який визволений і водночас не має миру, став символом розірваного навпіл дому. Це не свято, коли дім розділений, коли близькі люди залишаються по інший бік Дніпра, де досі окупація, де досі страх.

Там, на Лівобережжі, лишилося все, що дороге моєму серцю. І сумно від того, що за ці три роки здається, що світ трохи забув про цей біль. Світ рухається далі, але для херсонців, для нас, це не «просто війна», це наша втрата, наша недоторкана частинка дому, яка залишається в окупації. І хоч щиро хочеться, аби всі святкували і вірили в майбутнє, серце болить, коли розумієш, що Херсон — під постійними ударами, що цей мир ще не настав.

***

Два роки тому, саме у ці години, я сиділа перед свічкою і читала Біблію. Дуже хотілось саме читати цю книгу… Чоловіка вдома не було, не було звʼязку, світла, води. І лише пізніше я дізналась – він разом із друзями були на тій Фурі і зривали борди рашиків. А потім я познайомилась із Еялем – водієм фури.

***

За днів десять до звільнення Херсона почали зникати зв’язок, вода, світло, газ.

Йшли чутки про масове мінування об’єктів.

Але 11 листопада все стало неважливим та другорядним.

Бо повернулися вони – ЗСУ.

***

Ті емоції неможливо передати словами!

Те чисте, вільне від російського духу, повітря рідного Херсону наповнювало груди.

Ще день тому, майже пусті вулиці Херсона, наповнювались потоком, прикрашених українськими прапорами, херсонців. Скільки нас тоді було в різних місцях на вулицях щойно звільненого міста…

***

Херсон в другу річницю звільнення від російської окупації.

Через попередження про можливі обстріли площа Свободи була небагатолюдна. Проте херсонці невеличкими групами приходили, щоб швидко зробити гарні фото, привітати один одного з цією важливою датою та покласти квіти.