Маніфест херсонців, який я побачив в останній приїзд.
Це центральна вулиця Європейська, колишня Суворова.
В парі кілометрів звідси Дніпро, і Лівий берег, звідки русня обстрілює всім чим може – артилерія, танки, фпв дрони, мінометка (як би я не хотів знати цих назв навіть)
І от! В центрі міста на центральній вулиці є кав’ярня, в якій можна замовити каву, купити солоденьке, тістечка, горішки і присісти на диванчик. А вікна в цілях безпеки закриті osb плитами.
Ще раз. Неймовірно.
Диванчик. Тістечка. Кава. Попри все.
Це так сильно. Особливо цей диванчик за зашитими осб-плитами вікнами.
Ніби кожен, хто приходить — заявляє:
«Це моє місто! І я буду продовжувати насолоджуватись життям попри все!
І хоч ми не можемо насолоджуватись видом з вікна, ми все одно будемо брати каву, смачненьке і сідати на диванчик!
Це так гучно і проникливо для мене!
Так, окупанти, ви можете прийти в місто і окупувати його (хоча потім ми вас виженемо).
Але ви не зможете забрати нашої свободи!
Ви можете обстрілювати місто з усього можливого. Але ви не можете забрати нашої свободи
Це наше місто!
Ми будемо жити тут. І попри все ми будемо насолоджуватись! Попри все!
І ніхто не зможе забрати нашої свободи.»
***
Я два місяці як в Німеччині, піпець, слів не має, зі мною проживають з Хмельницького, Вінниці, Ужгорода – ці люди не розуміють, що таке війна, їх не цікавлять новини…мене розриває серед них.
Відправили сюди дітей по 17- 18 років, ці діти отримують сумасшедші кошти, ну і мами типа з ними, бо це ж діти.
Про Херсон запитують, ну як там тихо?
***
Ще не так давно поїздка на Таврік (Таврійський мікрорайон)в Херсоні була як ковток повітря. Там працюють магазини і люди ходять по вулицям. Там можна купити футболки і білизну і подушки і капці. І навіть…сковорідку. Купити сковорідку в місті, а не в інтернеті. Там є життя, можна випити кави в кафешці чи пива. Поки ще. Але все більше і більше він вже під обстрілами. Вже туди починають долітати російські фпв дрони, туди вже летять КАБи. Раніше до вторгнення я не дуже любила Таврік, він був для мене занадто галасливим. Але тепер жителю майже пустого центру той Таврік в самий раз. Хоч людей побачиш на вулицях, хоч машини.
***
Перед Україною зараз стоїть багато серйозних викликів, тому ще один, про який розкажу, може сприйматися як другорядний. Але саме він буде вирішальним вже в недалекому майбутньому.
Подивіться прискіпливо до виборів що пройшли нещодавно в Грузії та Молдові. В обох країнах цивілізований вибір значною мірою зробили закордонні ділянки, за рахунок чого Молдова отримала ще один шанс, а Грузію затягнуло в російське болото.
Іншими словами, найбільш прогресивні люди, які не змогли себе реалізувати у власній країні і сталі успішними в іншій, і є золотим ресурсом, за який треба боротися. Найкращі їдуть. В Україні ця проблема стала набагато більшою, гострішою, можливо навіть екзистенційною.
Без думаючих, а це краще, критично думаючих людей, ми приречені на святкування штучно згенерованих випадкових плебеїв ще десятки років.