Третій рік поспіль родить цей виноградик без своїх господарів. Їх немає вдома, а він кожного року гарний – гарний. Ніщо його не бере… навіть потоп не зламав. Незламний стоїк)))
***
Херсон. Російський терор набирає обертів. Черговий скид гранати з дрона по мирним людям. Чергові жертви. Щодня дня в місті від ворожих скидів гинуть херсонці. Вже більше місяця майже половину міста paшисти тримають під вогневим контролем з неба. Вбивають людей без розбору. Всі це бачать і всі мовчать.
Ворог розуміє що протидія його дронам повністю відсутня, і з кожним разом збільшує темпи терору, залітаючи все далі від Дніпра в жилі райони.
Скільки ще херсонців повинно загинути щоби відповідальні за оборону міста особи почали приймати активні дії по знищенню ворожих БПЛА та їх пілотів на лівому березі??
***
Мій рідний Херсон пережив окупацію, яка принесла нам біль, страх і втрати. Ми бачили, як наше місто, захоплене ворогом, занурюється у справжню пітьму, коли замість рідного синьо-жовтого прапора повсюди чужий огидний триколор, коли ти залишаєшся сам на сам з ворогом, і ніхто не в змозі тобі допомогти. Це були дні, коли кожен із нас відчув, що таке втрати свою свободу, перестати бути вільним у своєму місті. Тільки той, хто колись втрачав свободу, гостріше відчуває її справжню цінність – цінність незалежності, цінність бачити на вулицях свого міста синьо-жовтий стяг. Нам пощастило – зараз Херсон, хоч і під обстрілами росіян, але вільний!
***
Заходжу в супермаркет в Києві, а поруч заходять три наших захисника. Молоді, охайні, обличчя світлі, очі ясні!
Я до них: “Хлопці, як ви? Молимося за вас”, у відповідь: “Все буде добре! Ми переможемо!”.
Всі троє – з Запоріжжя.
Кажу:”Ви прийшли щось купити, то давайте я куплю вам, оплачу ваші покупки” , а у відповідь:”Ось цього не треба, у нас є кошти. Самі купимо чогось солоденького до чаю!”
Обняла.
***
На тимчасово окупованому росіянами лівобережжі Херсонщини лишаються ті, хто, незважаючи на всі загрози, чинять спротив окупантам і з надією чекають на звільнення. Їхня боротьба є прикладом неймовірної сили духу і любові до рідної землі. Вони залишаються невидимими героями, які, ризикуючи життям, вдягаються у кольори нашого прапора – провокуючи своїм виглядом окупантів, попри все відмовляються від російських паспортів, передають важливу інформацію нашим військовим і не дозволяють ворогу зламати себе. Вони вірять у перемогу, як і ми всі. І ця віра є нашою спільною силою.









