Дарина Лапіна
Сьогодні, 12 вересня 2026 року, Миколаїв відзначає 237-й День міста.
Миколаїв має почесну відзнаку «Місто-герой України». Її присвоїв Президент України 24 березня 2022 року за подвиг, масовий героїзм і стійкість жителів під час відсічі російській агресії. «Південний форпост» – так казали про місто у 2022 році, адже саме на Миколаївщині було зупинено наступ ворога на півдні. «Місто на хвилі» – це слоган/частина туристичного бренду Миколаєва, який активно просувається.
Для херсонців Миколаїв – це прихисток, другий дім, адже тисячі жителів Херсонщини обрали Миколаїв та область для свого тимчасового проживання. А, можливо, вже не тимчасового, адже домівки багатьох жителів Херсонщини зруйновані, знаходять в червоній зоні або в окупації.
2 травня 2026 року тоді ще начальник Миколаївської ОВА Віталій Кім в інтерв’ю «Інтерфакс-Україна» повідомив, що загалом у Миколаївській області перебуває близько 120 тисяч переселенців, здебільшого з Херсонщини, з них 30 тисяч – у самому Миколаєві. Місто пережило декілька хвиль прийому ВПО з Херсонщини. Перша, звичайно, була у 2022 році під час окупації Херсонщини, потім на початку 2023 року, коли звільнений Херсон почали сильно обстрілювати з лівого окупованого берега Дніпра. І от зараз – чергова хвиля…
Всього 70 км відстані між обласними центрами й починається інше життя. Воно не мирне і не спокійне, просто інше.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Маленька Голландія в центрі Миколаєва: розквітли тисячі тюльпанів (фото)
І воно тут вирує, попри останні події із закриттям великих торгових центрів, уходом мережевих магазинів, атак на інфраструктуру, логістику, цивільне населення, постійні тривоги. Життя тут, як й в інших куточках країни, зі своєю специфікою та протиріччями.
«Гривна» попросила херсонців, які зараз живуть у Миколаєві, розповісти про місто, яке стало для них другим домом. Звичайно, без критики не обійшлося, адже нюанси є всюди. Але більше все ж таки вдячності та любові.
«Тут дуже багато схожого на Херсон – великі річки, клімат, архітектура, люди. Часто ловлю себе на думці, що бачу прям наші вулиці. За центральним ринком по проспекту Центральному сталінки нагадують нашу Перекопську. Біля 3-ї Слобідської гуртожитки, як на Університетській гуртожитки ХДУ. Їх «Намив», як наш мікрорайон «Корабел».
«Я вдячна місту, мене тут прийняли, але квартиру в оренду довелося пошукати. Люди всюди однакові за великим рахунком: якщо бачать, що є попит на оренду, то підіймають ціну. Трохи це ображає, адже ми – сусіди, хто, як не миколаївці мають розуміти херсонців, але, як зайдеш на ОЛХ, то, здається, що вирішили зірвати куш та заробити на херсонцях, які зараз в біді й масово їдуть з міста, щоб встигнути влаштуватись до зими».
«От що тут добре, так це – транспорт. Знаю, що миколаївці скаржаться, але все пізнається у порівнянні. У нас до війни так гарно та довго громадський транспорт не ходив. О 18-й тролейбуси вже йшли в депо. А тут все за графіком і до пізнього вечора».
«Чомусь у Міко не прийнято пропускати пішоходів на переходах. Інколи можеш стояти декілька хвилин і дивитись, як повз їдуть машини, мало хто зупиняється. Звернула увагу, що якщо пропускають, то частіше за все номери ВТ, тобто херсонські».
«Мені подобається у Миколаєві, тому що тут все, як вдома – овочі, риба, фрукти. Все смачне, а не таке, як місті, де ми жили спершу, як виїхали у 2022 році. Повернулись на південь минулого року, бо тут все якось рідніше та звичніше».
«Коли ми виїздили з Херсона, доньці було півроку. Вона і не знає, що таке Херсон, як там було. Проте у Миколаєві вона пішла в садок, на танці, у школу раннього розвитку… скоро тут піде до першого класу. І тепер Миколаїв для неї буде рідним містом. Це не добре і не погано – так склалося наше життя. Сподіваюсь, колись донька зможе поїхати до Херсона, щоб хоча б познайомитися з містом, де вона народилася».
Фото: “Гривна”.
Марина Поліщук
