День 403. 2 квітня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Хочу ответить на некоторые вопросы, которые мне пишут в личку. Первый вопрос: это зачем мне это надо ездить на Остров в Гидропарк кормить животных, там ведь опасно. Отвечаю: просто надо. Второй вопрос, почему не уехали или не уезжаем и не собираемся ли уезжать? Ответ: нет, я дома и никуда не собираюсь. И ещё был такой вопрос, не страшно ли нам туда ездить? Страшно, мы не роботы, мы люди и, как у каждого человека, есть свойство страха.

Із херсонського) про бажання.
Піймала себе на думці, що згадую колір своєї кухні. Згадую чашки, як вранці пила каву, дивилась у вікно на телевежу, і жартувала, майже як в Парижі…
Немає там телевежі і ще багато чого, Херсон з моменту приходу рашистів перетворюється в місто-привід…
Я хочу в мирний Херсон, хочу новин без війни…
Мої подруги в Херсоні хочуть просто прогулятися парком, спокійно пройтися по вулиці. Піти на роботу, якої нема зараз… і кажуть, що чекають всіх, бо місто завмерло без людей…
Мій товариш військовий каже: хочу часто просто помитися і заснути без кошмарів… і хоче в Херсон.
і всі разом ми не хочемо чути вибухів, відчувати подих смерті, і бачити ту кончену русню.
І все, практично все, залежить від тих, хто живе в окопах…але і робимо все, що може кожен на своєму місці. Вірю в ЗСУ. Як і рік тому.

Інформація з лівого берега від реальних людей трошки відрізняється від тієї, що з телевізора і виглядає так: кожен день обстріли і руйнування будинків в селах, є загиблі і поранені, обшуки, повальна примусова паспортизація, “брати”-мародери грабують покинуті хати, щось вивозять, а щось роздають сусідам, сусіди приймають вкрадене і з задоволенням користуються подарунками, по-трошку народжуються дітки чомусь схожі на бурятів, віра селян в визволення майже згасла.

Аааа.
“Там немає на чому спати, немає тепла, світла… Невеличка хата, я її продавав, ніхто не купив. Я звідти все роздав”, – так прокоментував Паша “Мерседес” домашній арешт.
Відбуватиме він його за місцем реєстрації у селі Вороньків Київської області.”

Бурятські казки…
У квітні 2022 року під дулами автоматів буряти разом з представниками ФСБ вимагали надати їм карти доріг і населених пунктів міста і області. Відповіла що не знаю де шукати, а бібліотекарі всі виїхали , та і фонди у нас занадто старі. Сказали щоб добре подумала , але більше за цим не прийшли. В мене високий тиск тримався декілька днів. Слово “буряти” для мене стали мемом війни, синонімом варварства і звірства .
Зараз дарують книги бібліотекам Херсонщини! НОВІ книги!!!
Один із учорашніх подарунків
– “Бурятські народні казки”
і “Білоруські народні казки” 1987 року видання. Плакати чи сміятися? Херсонцям вони будуть цікаві???

Очевидне — неймовірне. Або як російський окупант самостійно документує власні злочини, тим самим, допомагаючи міжнародним судам.
Дослівно, мовою оригіналу: «1 апреля 2023 г. Министерством культуры Херсонской области и директором Симферопольского Центрального музея Тавриды Малыгиным Андреем Витальевичем был подписан договор о хранении ранее эвакуированных картин Херсонского областного краеведческого музея».
Під евакуацією мається на увазі — пограбування. Тобто росіяни — це звичайні крадії культурних цінностей Херсонщини. Розуміючи, що Сили оборони України тиснуть з такою силою, що тут або тікати, або помирати, росіяни вибрали біг. На жаль, біг разом із цінностями, що належать місту. Тому наприкінці жовтня-початку листопада Херсон лишився і культурних цінностей, і елементарно побутових дрібниць, винесених з квартир місцевих мешканців. Вкотре армія злиднів довела, що називається так заслужено!

Хаос….
Це те, що я спостерігаю останнім часом…
Все більше втрачається контроль над подіями…
Все гарячішими стають протистояння як в публічному просторі так і на вулиці…
Це погано….
Це точно не посилює державу…
Емоції стають вирішальним фактором в прийнятті рішень для людей…
Закон, тільки Закон та його виконання, зупиняє подібний хаос. Але при умові, що є контроль його виконання усіма сторонами процесу.

Оскільки запит на справедливість стає найактуальнішим серед усіх, держава забовʼязана його задовільнити.

Ми не розпочинали війну, але воювати — наш вибір! Ми не жертви! Ми вирішили залишитись та боротися за свою державу, та за наше вільне майбутнє.
Бути тут, у цій країні, прожити всі ці події разом та вийти сильнішими.
Кожен день — нові виклики, новий досвід та нові ми.