Выхожу из магазина, иду по улице старого центра. Район вокзала. Вечер. Короткий ночной сон и мысли сказываются. Хочется присесть. Сажусь у столика уличного кафе. Смотрю как идут люди. Молодые, стрые, дети, взрослые.Туда, сюда, с сумкаи и налегке. Кто-то разговаривает, кто-то смеётся. Но для меня они за стеклом. Уже 4 месяца я живу с ощущением , что я на большом вокзале или в аэропорту ожидаю своего рейса. А все происходящее, даже на расстоянии вытянутой руки - происходит за стеклом.
Это состояние меняется на нормальное только на природе, в парке, во время ходьбы по открытой местности, и в квартире, где над обеденным столом висит флаг с летящий в сторону неньки голубями, которые я вырезала из тетрадного листа, где мои дети и мои херсонские котяры мурчат мне свои мурчалки.
Вспомнился фильм с Хенгсом "Терминал".
***
як і всі українці я маю питання:
чому рф досі в радбезі?
чому рф досі в ООН?
де антипутлівські мітинги виїхавших з рф по всьому світу?
***
Коли виїхали з Херсона з донькою, приймали рішення - залишитись в Україні, чи їхати далі. Ми в Україні.
В основі цього рішення наступне.
В Україні зараз немає безпечних місць. І померти можна будь-де, будь-коли і в будь-який спосіб. Кожен день може стати твоїм останнім днем.
Коли в своїй голові ти це усвідомлюєш і погоджуєшся з цим, то далі немає страху, паніки, відчаю і решти таких емоцій. Емоцій, які тебе ослаблюють.
Є готовність жити тут і зараз. Працювати, скільки є сил. І померти, коли прийде твій час.
Все просто, насправді, і чесно.
***
раби і пристосуванці ніколи не зрозуміють вільних людей. Саме тому у росіян нічого не вийшло і не вийде у Херсоні.
До речі, у мене є власна версія того терору, який влаштовують окупанти у місті проти абсолютно мирних людей. росгвардія і фсб вигадують собі роботу, щоб не йти на передову. А їх керівництво демонструє свою необхідність путіну.
Плюс за кожне "героїчне" розслідування виконавцям також капають грошики. А нічого так не люблять російські силовики, як познущатися над тими, хто не має зброї і не може відповісти дзеркально і при цьому ще й бабла зрубити можна.
Це виродження чоловіків. Ну, щодо рфшних жінок, то ці гени дають лише рабів. І так по колу.
***
Хочу донести до окремих осіб, які там шаряться по хатам людей, які були змушені виїхати, тягнуть звідти все що залишилося і продають в м. Херсон. Так, це стосується окремих особистостей у Правдино, Миролюбівці, Надеждівці. У всіх окупованих селах. Тих, хто вже здійснює нові активні придбання в Білозерці, Херсоні та інших населених пунктах. Коли все повернеться на свої місця, вам буде не просто непереливки. Вас будуть лупить усі, хто зможуть до вас дотягнутися. І до лампочки влада, поліція, суди. Ви пішли проти своїх людей. Проти тих, хто жив поруч з вами усе своє життя. Ви - гірше орків. Ви - корисливі нелюди. Чекайте.
***
Был один день в Херсоне. На базаре, где только и можно ещё увидеть людей, пообщался с несколькими знакомыми, которые ещё остались в городе.
Давненько я не был так оптимистичен, как сегодня. А источник моего оптимизма - это знаменитое утверждение дедушки Карла Маркса: "Выход из кризиса в его углублении". И эта истина подтверждена многократно мировой историей.
За последние несколько дней мировой кризис, спровоцированный войной против Украины, значительно углубился, а это значит, что развязка близка. Как эта развязка будет выглядеть, оставшимся в городе херсонцам неведомо, но они готовы к ней и ждут её.
***
Я в командировке в Киеве. Мне пишут мои парни с передовой - как там столица после обстрела, что видел?
А мне проще ответить, чего я не видел в Киеве.
Я не видел паники.
Нет автомобильных пробок на выездах, нет очередей в магазинах, нет ужаса и нет растерянности. Нет ярости - сильные эмоции мешают на войне.
Есть спокойная сосредоточенная злость на врага. С ней можно выдержать многое. И невозможно проиграть.
***
Для розуміння, що відбувається в окупованому Херсоні:
У ритуальній службі прямим текстом сказали, якщо ми напишемо табличку на могилі бабусі українською, то у служби та особисто у нас можуть виникнути великі проблеми при перевірці "асвабадітєлями" на в'їзді до цвинтаря.
І це переживем. ЗСУ вже зовсім близько!
Тэги: