Зараз в окупації херсонці перебувають у небезпеці. Більшість з них патріоти. Але це цивільні, беззахисні люди. А "урни" носять на так званому "референдумі" у супроводі військових рф.
***
Я не знаю, якими словами підтримати людей, бо розумію, що від слів «тримайся», «ми з вами» чи «не здавайтесь» вже просто нудить. Я знаю, що люди у Херсоні чекають якихось дієвих порад, як їм бути. Коли озброєні рашисти ходять по домівках і «ввічливо» пропонують взяти участь у «референдумі», коли тобі твоя країна погрожує строком від 8 до 12 років за участь у цьому «волевиявленні», а рашисти за неучасть погрожують автоматом. Що робити людям, які півроку в окупації живуть з Україною в серці, мужньо тримають українське небо над містом і яких зараз ніхто не може захистити?
***
Пишуть з Херсонщини:
«Ходять по дворах з урнами, з "міжнародними спостерігачами" у військовій формі з автоматами" "міжнародні спостерігачі" у військовій формі з автоматами"» - в анали.
***
Єдиний референдум, який нині можливий на території Херсонської області, може стосуватися лише одного питання: "Зрадників вішати чи розстрілювати?"
А сьогоднішній "референдум", як це жорстоко не звучить - легалайз мобілізації гарматного м'яса у т.з. "другу армію світу".
***
Заздрість може бути руйнівною, втім вона безсила перед любов'ю та вірою. А вони ж нам заздрили завжди, століттями. Вони намагалися нас знищити голодоморами, депортаціями та війнами. І завжди програвали. Завжди. Бо злість і заздрість приречені, вони ніколи не брали і не візьмуть верх. Тому і їх діяння сьогодення приречені.
***
Побачив сьогодні в телевізорі на українському каналі аналіз заробітних плат чиновників місцевого самоврядування в містах України. Рівень зарплат у мерів та їх заступників в межах 78 -147 тисяч гривень на місяць! Це разом з преміями і іншими доплатами. І таке навіть в райцентрах.
Егей, ви там що, бл@..., зовсім з глузду з'їхали? За що такі гроші? За те що сміття від будинків вивезли, деінде траву скосили і двадцять нарад за місяць провели? Це таке єднання з народом, який зараз не має за що хліба купити? І це коли в країні війна.
Ні, таки хвора поки що наша держава, на жаль.
***
А життя триває. Люди закинули будівництво будинку, мабуть поїхали. А біля їх тимчасового паркану знову розквітнув каштан. Якась осінь аномальна. Пів дерева з коричневими засохлим листям, а половина з зеленими і свічками суцвіть.
***
Важко, коли бачиш кількість зрадників. А коли знайомі... Та ще й пам'ятаєш їх на студентських лекціях та семінарах... Тоді - сяючі цікавістю очі, усміхнені личка... А зараз... якісь ляльки без натяку на розум і свідомість, автомати з виголошення диких речей. Або сусідка по поверховому майданчику, що відверто радіє - ''хоч тихо буде нехай''. Питаєш, а чому ж стало ''не тихо'' - дивиться косо, підтискує губи й ховається за двері. Щось зараз таких побільшало.
Тим любішими стали ті, у кому була впевнена й не помилилась. Страшно ще й те, що перестаєш довіряти людям, а дехто надто вже захоплюється власною досконалістю і дозволяє собі ''відриватись'' на інших, розгублених і переляканих. Єдина надія - бавовна все більше, гучніше, а зайди попри самовпевнені розмови виглядають знервовано й похмуро. Тримаймось - це зараз головне гасло.