Євгенія Весна
Воспоминания из “прошлой жизни”. Сегодня в Херсоне нет такого места, где можно спокойно посидеть и съесть вкусный тортик. Вот просто нет. Все время в напряжении – а вдруг начнут стрелять. Да и десерты стали совсем не вкусные, для меня.
Кожного дня рідні/друзі/знайомі запитують, як ми тут? Мабуть, рівень стрессостійкості вже, як в Міцного Горішка))) Багато звичних речей неможливі чи недоступні… Але, коли стає питання: “що передати/привезти/купити?” – розумію, що багато з того, що зникло з раціону чи життя, неважливе чи непотрібне… Натомість, радію кожній зустрічі, дзвінку, повідомленню від кожного з вас!
Привет из Новой Каховки. Так как в оккупации молчание может спасти тебе жизнь, многого не скажешь. Поэтому носишь внутри то, что тебя разрывает на части.
Самый мощный недавно прилёт по НК, насколько известно без жертв но у людей повылетали окна, зато уничтожили склад БК которые могли принести много смертей в других городах.
Сколько же нытиков сразу собралось которые так ждали ЗСУ «зачем? только спокойно жить начали», «у тебя дом целый, а у моих родственников окна выбило», «конечно, в твой же дом не прилетело».
Прилёт в Виннице. Убит ребёнок и много мирных. И если моё окно стоит жизни человека, то пусть они вылетят нахер все с дома. Окна я вставлю, жизни не вернуть. Всё, выговорилась
Багато хто кричать. Я про людей в Україні. От реально.
Я зараз бачу, що кожна непроста ситуація – і людина одразу підвищує тон голосу. І я нікого не засуджую. Бо і сам зранку підвищив тон голосу в простій розмові. Від втоми просто. Чому так?
напруга велика в суспільства.
Такі розмови з військовими рф на Херсонщини. Село біля Херсону (назву не буду вказувати). Продуктовий сільський магазин. Орк просе дати продукти в борг. – Тётенька, дайте, а я вам потом отдам, могу телефон оставить в залог. – Тебе завтра вб’ють, а мені шо з тим телефоном робити ?!
Питає фб, що в мене на думці?
А на думці те, що моя мама – дитина війни, батько був дитиною війни.
Тепер моє найкраще сонечко у світі – мій онук – дитина війни.
Ну що фб, як тобі мої думки?
В мене від таких думок кров стигне в жилах, серце холоне від кожної повітряної тревоги.
І лють. Ні, щось сильніше…
Росія поводиться, як держава-терорист, обстрілюючи цивільні об’єкти, вбиваючи мирних жителів. На Херсонщині, яка майже повністю перебуває під тимчасовою окупацією, мирні херсонці вимушені жити в постійному страху за власне та життя своїх рідних.
Скадовський район, 14 липня. Автівка із родиною повертається додому після покупок на ринку. Російські вбивці відкривають вогонь на ураження по автомобілю з цивільними людьми, які не представляли їм жодної загрози. Жінка загинула на місці, чоловіка в важкому стані доправили до реанімації, доля двох малолітніх дітей невідома…
Вінниця, 14 липня. Російські терористи завдали ракетний удар по центру міста. Серед загиблих в тій страшній трагедії – маленький хлопчик, який чекав на повернення бабусі. Ця родина рятуючись від окупантів виїхала з Херсонщини, але терористи вбили дитину за сотні кілометрів від дому…
Судя по развитию событий, похоже на то, что пора завести себе лошадь.
Все життя про це мріяв
Сіна в мене – їсти-непереїсти. А з конем і на базарь зручно, і дрОва для пічки привезти, і на риболовлю, і погулять… Крім того, кажуть, що коні дуже надійні і віддані – а це зараз надзвичайно цінно.
Дарина Лапіна
