Марина Поліщук
Багатостраждальний Херсон… Останні тижні нова біда. Щоденні вкиди вибухівки з дронів прямо на людей… щоденні жертви… чиїсь сльози… відчуття безнадійності. Ми всі втомилися від війни, але поки болить чуже горе, ми – люди. Не будьте байдужими, почуйте, відчуйте, передайте – в Херсоні щоденне полювання на людей: без совісті, без жалю, з насолодою…
***
Після департаменту щастя херсонців не здивуєш міністром єдності.
Уряд єдності звучав би краще.
***
Вчора дивились український мінісеріал “Батьківський комітет”. Про окупацію на Херсонщині. Не документальний. Але правдивий. Спочатку мені він не дуже здався правдивим, бо херсонці не дуже люблять цю історію про вивезення дітей на “відпочинок і лікування” до Криму і як потім дітей не повернули і вважають цих батьків, що дозволили таке, ледве не колаборантами. Або принаймні нерозумними людьми. Зараз з великим трудом завдяки героїчним зусиллям деяких благодійних фондів вдалося повернути декілька сотень тих дітей. Про боротьбу за дітей цей фільм. Посилання залишу у коментах.
***
Якщо торгова точка обшита плитами, то не факт, що вона не працює. Посмикайте двері спочатку.
***
Коли я чую про створення в Україні якогось нового міністерства, згадую слова Віктора Пинзеника: «Створіть міністерство яблук, і яблук в країні не стане».
***
У 2014 році нам казали, що треба бути голубами мира і ми обов’язково повернемо Крим дипломатичним шляхом. А через вісім років російський солдат БТРом виламував ворота мого подвір’я в Херсоні. Зараз хтось каже, що треба за ради миру поступитися ще територією України.
Кожен хто так думає, що війна там десь далеко і краще хитке перемир’я, ніж війна, запам’ятайте – Росія не зупиниться.
На окупованих територіях є люди які усією душею люблять та вірять в Україну. І перемир’я це також зрадити їх. Хтось може повірити що таку зраду хтось зможе простити.
Ян Ярчук
