Найбільший населений пункт на сході Миколаївської області — місто Снігурівка. Воно було під російською окупацією 8 місяців. Наразі в громаді активно тривають відновлювальні роботи, а жителі із жахом згадують, як не могли спокійно ходити рідним містом.
Місцева жителька Анна пережила окупацію разом із чоловіком та дітьми. Жінка говорить — було складно. Їжу спочатку передавали рідні, потім подружжя їздило скуповуватись до Херсона, повідомляє «Громадське радіо». Гроші рідні пересилали на картку. За словами Ані, так звану «гуманітарку» від росіян їхня родина не брала принципово.
Воду окупанти вмикали раз на кілька тижнів, а світла не було майже 6,5 місяців. Мобільний зв’язок був, але, щоб прийняти сигнал, потрібно було щось вигадувати та ризикувати.
«Зараз зв’язок є. Гуманітаркою нас забезпечують більше ніж. Світло є, майже не виключають. Вода також є. Була б ще робота, то було би чудово. Але проблеми із роботою є всюди, не тільки в нас», — каже жінка.
Снігурівка. Усі фото: Юлія Винник/Громадське радіо
Під час окупації росіяни намагалися агітувати батьків віддати дітей на навчання до школи за їхньою програмою. Інколи навіть ловили на вулиці та погрожували тим, що позбавлять батьківських прав або відправлять дітей на так званий «відпочинок» до Криму. Сина Анна на онлайн-навчання не пускала з міркувань безпеки, а старша донька, навпаки — успішно закінчила українську школу та вступила до університету.
«Донька у мене закінчила школу з золотою медаллю та вступила в Одеську юридичну академію. Важко було. Вона вступні іспити здавала на 5 поверсі. Там жінка одна живе, бабуся Зіна, я її прізвища не знаю. Вона нас тихенько пускала і там моя донька, на балконі ловила інтернет та здавала екзамени. А потім ми вдома зробили таку вишку: поклали телефон у сумку чоловіка, за допомогою дерева зафіксували 12-метрову палку, яка слугувала антеною. Донька навіть таким чином свою й першу сесію закрила», — розповідає Анна.
Інший житель Снігурівки — пан Олександр — розповідає: під час окупації найважче було людям поважного віку. Сам він вивіз родину, але залишився через тещу.
«Найважче було стареньким. Ми возили із джерельця бабусям та дідусям водичку. Найголовніше, що всі живі та цілі. Поки тривала окупація, у мене онук народився. Йому вже 11 місяців. Щоправда, я його ще не бачив. Взагалі гарного було мало. Росіяни що хотіли, те й забирали. У людей автівки забирали. Мене врятувало те, що моя машина була в пилюці. Окупанти подивились на неї і сказали, що ліпшу знайдуть собі. Вони лазили по хатах, все трощили. Спочатку мене виручила власна консервація та город. Взагалі, головне, щоб не стріляли та закінчилася війна. Ми вже якось це все пережили», — сказав чоловік.
За даними голови Снігурівської військової адміністрації Івана Кухти, з моменту деокупації до міста повернулося близько 3000 людей. Також активно нині тривають заходи з відновлення комунікацій.
«Продовжуємо лагодити лінії електропередач, щоб дати світло в усю територіальну громаду. Також паралельно прибираємо вулиці. Шкода, але наразі не всі мікрорайони з водою. Тільки цього тижня співробітники ДСНС розмінували нам насосну станцію, щоб ми її могли полагодити. Гадаю, що ближче до кінця тижня ми подамо воду ще у район птахофабрики», — зазначив Кухта.
Крім того, за його словами, наразі в пріоритеті залишається відновлення на 100% всіх комунікацій саме в Снігурівці, оскільки це — центр громади та місто, яке найбільше постраждало від російської окупації. Далі влада планує поступово проводити відновлювальні роботи й у 22 селах Снігурівської ОТГ. Паралельно триває робота з налагодження сполучення сіл зі Снігурівкою та іншими містами півдня.
Наразі в Снігурівці відновив роботу Пенсійний фонд, Державний реєстр актів цивільного стану громадян, працюють усі правоохоронні органи та екстрені служби, а також банки, лікарня та магазини.
Тэги: