У Херсонському театрі імені Миколи Куліша, на сцені під дахом, пройшла читка п'єси "Бомба". Автор п’єси - Херсонська драматургеса, художниця-концептуалістка, активістка Наталка Блок. Прем'єра відбулася в грудні в Києві у рамках проекту британського режисера. Про це повідомляє прес-служба Херсонського театра ім. Куліша.
Текст про нас, любов, тривогу і проблеми вибору. Реальна містика, минуле і сьогодення. П’єса висвітлює реальні проблеми, з якими ми стикаємося кожного дня.
Нам випала можливість поспілкуватись з Наталкою Блок і вона розповіла деякі цікаві факти про своє творіння:
- Розкажіть, будь ласка, детальніше про проект в межах, якого ви написали та презентували свою п’єсу?
- Це україно-британський проект «Театр за два тижні», його куратором та ідейним натхненником став британський режисер та драматург Джек Кловер, він запропонував такий формат роботи, коли кілька драматургів, кілька режисерів і актори роблять за два тижні три вистави. Тобто кожен з драматургів-учасників проекту написав свою п’єсу режисер її поставив, а глядачі купили квитки та прийшли подивитися на результат нашої плідної праці. Театр повинен швидко реагувати на всі події, які відбуваються сьогодні. Одна з важливих моралей, яку намагаються донести до глядачів – у театрі не так важлива досконалість, як чесність. Як це дивно не звучить, але така концепція, дає велику свободу драматургу та режисеру, звільняючи їх від певних рамок.
- Чому Ви вирішили зробити головну героїню активісткою?
- Взагалі мене оточує велика кількість людей з дуже активною громадською позицією, які роблять багато важливих соціальних проектів. В цьому аспекті я дуже з ними схожа, оскільки більша частина моїх п'єс є соціальними. Мої п’єси – це не розважальна творчість, вони мають певне смислове навантаження, щоб вказати на якусь проблему, щось розповісти, щось змінити. За допомогою головної героїні я висвітлюю ряд проблем одна з них - активістське вигорання. Ця проблема дуже близька для мене, оскільки, я теж активістка і не з чуток знаю, що це таке. Сьогодні активісти роблять багато роботи, яку люди не помічають. Саме тому у п’єсі з’являється таке захворювання, як посттравматичний розлад. У нас ця проблема не розглядається на державному рівні, в основному цим займаються активісти, які вибивають гранти, щоб допомагати людям з цим боротися, але про це мало говорять. Я хотіла показати, що роль активіста в сучасній Україні дуже велика. Ось ця штука, коли головна героїня каже: «Добре, я вибухну, тому що я активістка» - це дуже важливо. Вона чинить саме так, тому що вона прийняла рішення боротися за людей.
- На яку вікову аудиторію спрямована Ваша п'єса?
- Не буду лукавити та скажу, що мені вже за 30, можливо я пишу для таких, як я, хоча в мене є п’єси та для підлітків, бо я мама і це також актуально для мене.
- Ви презентували п’єсу в Києві. Чи є відмінність у сприйнятті тексту в Херсоні й у столиці. Яка?
- По-перше, я хочу сказати, що у Києві був формат вистави, тобто був режисер і актори, а в Херсоні ми зробили театралізовану читку, яка трохи схожа на маленький ескіз. У Києві реакція публіки була більше гучною та бурною, вони тут люди досить тихо реагували. Звичайно, що під час презентації п'єси у столиці обговорення не було, тому що на відміну від читок після вистави обговорення не роблять.
- Що Ви, як автор намагалися донести до глядача?
- Взагалі моя п'єса має багато шарів, про які хотілося б розмовляти – це і про наші нескінченні життєві перегони, постійні пошуки щастя, про політику, про вибір перед яким стоїть кожен з нас. Тема вибору вона взагалі дуже серйозна, глибока та актуальна. У моїй п'єсі піднімається проблема вибору, яким саме він повинен бути, свідомий чи не свідомий… Ми повинні усвідомлювати різницю між добровільним та примусовим вибором - це досить такі популярні речі про які треба говорити. Ми зараз багато говоримо про патріотизм, але зовсім не говоримо про вибір, що на мою думку, є більш важливим. Крім цього, я хочу звернути увагу глядача до теми провини, адже абсолютно будь-хто може зробити так, щоб ми почували себе винними за щось, оскільки ми так влаштовані. З цього виходить, що таким чином штучно можна зробити людиною винною у всьому. Ця провина вона або буде потихеньку нас з'їдати або вибухне, як ця бомба. Також я своєю п 'єсою хотіла зробити невеличкий екскурс у минуле, а саме, про ту конвенцію завдяки якій Україна була вимушена здати всю свою ядерну зброю, тобто якщо у нас буде війна то за умовами конвенції єдине, чим інші країни нам зможуть допомогти - це провести нам консультацію. Мене прямо на шматки розривало, коли я читала всі пункти цієї конвенції.
Тэги: