РедакторВчора у Херсонському обласному академічному театрі ім. Куліша завершився другий день ХХІ Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії». У цей день гостей театру на сцені під дахом зустріли актори національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка із виставою «Буна». Режисером та постановником якої є відомий київський режисер Давид Петросян.
Своїм виступом актори розкрили одну із головних проблем сучасного суспільства – непорозуміння молодого покоління із старшим.
Дія вистави відбувається в селі на Буковині. Орися, головна героїня, після смерті своєї матері вимушена жити із бабусею, яка керує всіма процесами, що відбуваються в їх родині. З самого початку вистави глядачам розкривають це протистояння двох поколінь. Орися із своїми мріями вступити до київського інституту, щоб в подальшому стати народною співачкою, стикається із непорозумінням із сторони своєї бабці Буни, яка має зовсім інші плани на молоду дівчину.
Також викликом для дівчини стало й те, що вона завагітніла від старшого чоловіка. Сама Орися хотіла зробити аборт, щоб втілити свою давню мрію, але під тиском Буни вона була вимушена одружитися із батьком своєї дитини.
Подальше життя сумісне життя молодят не можна назвати казкою, адже вони жили під контролем та керівництвом баби. Тому, коли чоловік Орисі Митро знайшов у бабиному серванті 5000 тисяч доларів, які та відклала на похорони, вони покинули все, в тому числі свого зовсім малого сина, щоб вирушити на пошуки кращого життя до Америки.
Натомість, на чужій землі дівчині так й не вдалося знайти щастя: за весь час вона змінила 11 тяжких робіт, жила не в найкращих умовах та й її чоловік повністю спився.
В Україну Орися зрештою все-таки повернулася, але після смерті Буни. Там вона вирішує, що краще буде забрати свого на сина постійне місце проживання до Америки. Ця ідея не найшла підтримки у хлопця, який хотів залишитися на рідній землі. Тому знову глядачам показують цей конфлікт двох поколінь й сама вистава закінчується словами її сина: «Я залишуся в Україні. Ти мені більше не мати, ти мені більше не потрібна».
Здавалося б, що Буна – це тиран, який не заслуговує жодного співчуття від глядачів, але ця ситуація кардинально змінилася під кінець вистави. Тоді глядачам стару й злобну бабцю показали зовсім із іншої сторони. Виявилося, що за часи своєї молодості вона пережила багато жахів: війна, голод, волинську різанину та колективізацію. Тому під тиском життєвих викликів та обставин вона й стала такою.
Вистава неймовірно вразила глядачів: вони то сміялися із жартів баби Буни то ледь не плакали, коли на їх очах руйнувалося життя молодої Орисі. Для створення такої атмосфери не можна забути й згадати про живе музичне оформлення, яке супроводжувало всю виставу.
Марина Поліщук
