Журналістка газети «Гривна» дослідила, хто контролює якість і безпечність молока, яке ми купуємо в магазинах сьогодні, та які чинники впливають на формування ціни на молоко.
Усі ми ходимо по магазинах, на базар і бачимо, наскільки прилавки завалені молочною продукцією. Серед величезного різноманіття «молочки» ломляться полиці від твердого сиру! Це ж скільки потрібно виробляти молока, щоб молокозаводи мали змогу виготовляти стільки різних сирів?! І це в той час, коли в Україні останніми роками знижується обсяг виробництва молока. Наприклад, у 2019 році частка надходження молока від населення на переробку скоротиться до 25%. Про це на своєму Telegram-каналі розповідає Максим Фастєєв, аналітик молочного ринку. Обсяги закупівлі сирого молока в населення за 2018 рік зменшилися на 12,2% порівняно з 2017 роком.
Чому відбуваються такі процеси? Тому що головний виробник – сільчани – відмовляються від утримання великого поголів’я корів через стабільно низькі закупівельні ціни в Україні на молоко та високі – на корми для худоби. Утримуються на плаву тільки ті господарства, які мають власні гектари, щоб виростити свою сировину та заготовити для худоби корми, та ті, які отримують паєм зерно, буряки чи інше від здачі в оренду землі фермерам. Також тримаються власники корів, які проживають біля міст, бо самі виїжджають на базари для збуту свого продукту або якщо продають його скупникам, але все ж дорожче, ніж сільчани з глибинки.
Читайте також: Великі втрати на селі у Каланчацькому районі
За даними аналітичного сайту milkua.info, середня закупівельна ціна на молоко в населення в регіонах України (за даними МІНАПП) не перевищує 5,57 гривні за літр – у Закарпатській області. Найнижча – 4,55 гривні – в Одеській і Хмельницькій. На Херсонщині цей показник складає 5,2 гривні за літр молока. Таку ціну виробникам платять посередники, а здають молоко переробникам уже по 8–10 гривень за літр. У свою чергу на прилавках ми вже бачимо вартість ще вищу – від 20 до 32 гривень (суперпастеризоване).
І поки навряд чи сільчанин зароблятиме більше. Згідно з домовленостями з ЄС, Україна повинна відмовитися від молока 2-го ґатунку, до якого належить більшість продукції з приватних подвір’їв. Усі вимоги до ґатунку молока прописані в ДСТУ «Молоко коров’яче незбиране. Вимоги при закупівлі». Другий ґатунок означає – менша вартість, бо така продукція за новими стандартами годиться тільки для виробництва нехарчових продуктів (наприклад, кормів для тварин або казеїну). Як іще рік-два тому заспокоював сільчан колишній прем’єр-міністр Гройсман, заборони на домашнє молоко не буде.
З 1 січня 2020 року по 1 січня 2022-го буде встановлено перехідний період, протягом якого молоко 2-го ґатунку продовжуватимуть приймати для технічних цілей. Як пояснює ситуацію з виробництвом молока голова наглядової ради групи компаній «Молочний альянс» Сергій Вовченко, наразі необхідна ясність щодо заборони на реалізацію молока другого ґатунку «з дворів» на переробку, яку відклали. Сучасні технології дають нам змогу брати на переробку молоко навіть другого ґатунку, але європейські стандарти передбачають відмову від використання цього молока, пише сайт «Інтерфакс-Україна».
В свою чергу в Мінагрополітики заявили, що влада допоможе фермерам підтягнути якість продукції. Допомога полягає в тому, щоб частково компенсувати вартість закупленого обладнання виробникам, які хочуть об’єднатися в кооперативи. Та ця практика розвивається мляво з різних причин. На Херсонщині, наприклад, не всі кооперативи, створені кілька років тому, працюють до сьогодні. Але є й показові приклади.
«Держава запропонувала створити кооперативи (це можуть бути 10–20 власників корів) і скористатися програмою підтримки (доплати на придбання різного обладнання), – коментує начальник управління безпечності харчових продуктів і ветмедицини ГУ Держпродспоживслужби в Херсонській області Віталій Боярський. – На Херсонщині є такий досвід у Скадовському, Голопристанському, Верхньорогачицькому, Горностаївському, Великолепетиському районах. Закон поетапно вводить вимоги ЄС щодо безпеки молокопродуктів. – Тобто стають більш жорсткими вимоги щодо бакзабруднення. І відповідно, так зване домашнє молоко повинно відповідати цим вимогам. Простими словами – молоко має бути чистішим. Власники повинні підвищувати свою культуру ведення тваринництва: утримання, процеси доїння та первинної обробки молока (охолодження). Бажане машинне доїння, а не ручне, молоко треба фільтрувати, й не пізніше як за дві години після доїння його треба охолоджувати до температури не більше +6 градусів. От тоді воно відповідатиме всім критеріям, передбаченим законом. Якщо цього не дотримуватися, то молоко буде визначатися як другого ґатунку й нижче за показником бакзабруднення. А таке молоко не може перероблюватися на харчові продукти».
Ще один чинник, який впливає на формування ціни на молоко, – проблема в логістиці. Якщо ще 5–6 років тому в багатьох молоко-заводів була побудована логістика заготівлі молока по кожному населеному пункту, то зараз такої практики майже немає. І на цьому переробник економить.
«У молокозаводів були розроблені маршрути, свій транспорт або винайманий, у штаті працювали молокозаготівельники, – розповідає Віталій Володимирович. – Були обладнані молокоприймальні пункти (холодильне та лабораторне обладнання). На сьогодні заводи відійшли від такої практики й працюють на договірних засадах із третіми особами. Й уже перекупка несе ризики щодо безпечності молока. Завод на вході в будь-якому випадку контролює якість і безпечність молока: хоч купує від посередника, хоч від виробника. Якщо молоко не підходить за показниками за новим ДСТУ, то його не купують, і це вже проблеми перекупника».
На жаль, і перекупники бувають різні. Як розповіли родичі авторки цих рядків, які проживають на Хмельниччині, їх, як і інших тисячі сільчан області, обдурив так званий кооператив. Для майже спорожнілих сіл регіону (є села, де залишилося до 10 хат) молочна худоба – важливе додаткове джерело доходу, сумірне з зарплатою. Молоко продають на переробку. Так от, десятки тисяч господарств області здавали все своє молоко за договором на одне з підприємств, яке назвало себе кооперативом і пропонувало найвигідніші закупівельні ціни в регіоні. Не по 4, як брали одноосібні скупники, а по 7 гривень за літр. Кілька місяців людям платили справно. Але потім узагалі перестали розраховуватися з сільчанами. Так, багатьом заборгували по кілька десятків тисяч гривень! Люди навіть звернулися до суду. Але повернути гроші й досі не можуть, бо власники підприємства набрали кредити в банках і зникли.
В Інтернеті я знайшла інформацію, що цим прославилося не одне таке підприємство. Наприклад, сукупний борг одного з них перед сільчанами складає понад 74 (!) мільйони гривень.
Тэги: