Маленькі історії великої війни: як виживають розтрощені села Миколаївщини

ЗЕЛЕНИЙ ГАЙ: «МИ ЗНИКЛИ НА КАРТАХ»

Волонтер Дмитро Давиденко розповів про трагедію села Зелений Гай, розташованого приблизно за 20 кілометрів від Миколаєва. У селі наразі залишилося близько 170 мешканців. Розповідь про село він виклав на своїй сторінці в соцмережі.

«Трагедія села Зелений Гай Миколаївської області сталася 13 березня, коли російські окупанти обстріляли місцеву школу. Після обстрілу військові евакуювали місцевих, які ховалися в підвалі школи, а староста прийшов оглянути пошкодження будівлі. У цю мить заклад повторно обстріляли, уже з важкого озброєння. Староста і кілька військових загинули. На місці трагедії залишилася вирва в людський зріст. І понівечені бетонні перекриття.

Картина вщент зруйнованої зеленогайської школи дисонує із спекотним та тихим літнім днем. Навколо ще квітнуть клумби, висаджені вихованцями та вчителями. Літають метелики. І якщо забути, що пів години тому був черговий обстріл, можна припустити, що війна закінчилася. Але не для жителів Зеленого Гаю.

Їх залишилося приблизно 170 осіб. У кожного була своя причина відмовитися покидати село. А зараз їх об’єднує одне — ізоляція.

Після смерті старости село майже втратило можливість комунікувати із зовнішнім світом. Влада зайнята війною. Російські снаряди знищили більшість сільськогосподарської техніки. І поля засіяно не всі. Зруйновано половину будинків. Бензинова криза заважає місцевим їздити до Миколаєва. Світла, газу, води в селі немає. На кілька годин в тиждень за допомогою дизельного генератора воду подають жителям із місцевої свердловини.

Магазини не працюють. Товари не підвозять. Жителі харчуються тим, що лишилося в коморах, а також тим, що виростили самі на городах або що привозять волонтери. Але дуже мало сміливців доїжджає до Зеленого Гаю. Один із фермерів опікується життям громади. Але відчуття пустки та ізоляції – це головне, що можна відчути, приїхавши до села.

Місцевий житель Віктор із сумом каже, що про село забули, і його не існує вже на картах для людей і влади. Це звучить сумно й трагічно. І я не хочу, щоб громада Зеленого Гаю відчувала себе покинутою. Скоро повернуся в це село із продуктами та іншою допомогою. Сподіваюсь, влада Миколаївщини теж знайде способи, як підтримати цих сміливих людей», – написав Дмитро.

ПРИБУЗЬКЕ РОЗІРВАНЕ НА ШМАТКИ

Голова Галицинівської об’єднаної територіальної громади Іван Назар розповів виданню «Корабелів.Інфо» про допомогу селам громади.

«Усіма правдами й неправдами, часто під ворожим вогнем, під обстрілами ми доставляємо в усі постраждалі наші села медикаменти, питну воду, їжу. Це роблять і старости сіл, і дільничні офіцери громади, деколи допомагають і волонтери. Так, у селі Українка три місяці немає світла, а в Прибузькому – ні газу, нічого немає. Але ж нас туди не пускають військові, щоб відремонтувати все. Раніше ми разом з районною держадміністрацією, з ОДА та “Червоним хрестом” організували евакуацію мешканців з обстрілюваних сіл. Та дехто не схотів евакуюватися. І тепер по два рази на тиждень всі, хто залишився, отримують хліб та інші продукти… Голодні не сидять», – каже Іван Назар.

Ще в березні село Прибузьке зазнало потужних ворожих обстрілів. Кілька днів поспіль російські війська бомбили населений пункт, за словами місцевих жителів, розірвавши його на шматки. Комусь по 4 снаряди в будинок прилетіло, будинки погоріли, мирні жителі загинули, а ті, що залишилися живими, змушені були тікати звідти…

Колись квітуче Прибузьке з населенням понад тисячу людей тепер у жалюгідному стані. Тут зруйновані і будинки багатьох людей, і місцевий храм. «У церкву потрапив снаряд, вона розвалена повністю. Добре хоч людей у ній на той момент не було», – розповіла одна із мешканок.