Ян Ярчук
У будинку жительки Степанівки Юлії Зав’ялової свиня живе разом із котами та собаками, ворон їсть просто з рук. Це – не притулок і не спеціальний центр, а звичайний будинок у Степанівці, який став прихистком для багатьох тварин. Деякі з них, яких жінка колись забрала «тимчасово», залишилися з нею назавжди.
«Гривна» поспілкувалася з Юлією Зав’яловою про її підопічних і про те, чому вона не може пройти повз тварину, яка опинилася в біді. Про це, а також історії її підопічних – далі в матеріалі.
Юлія Зав’ялова допомагає тваринам уже понад 20 років. За цей час через її руки пройшли сотні котів і собак – когось вона лікувала й прилаштовувала, когось забирала на перетримку, когось приносили військові чи просто небайдужі люди. Серед врятованих нею були навіть нутрії, котрих хтось викинув, а ще – птахи, які останнім часом, за її словами, дуже часто заплутуються в сітках.
Опікуватися тваринами жінка почала задовго до повномасштабної війни. Спершу на Дніпропетровщині, де жила деякий час, а потім і на Херсонщині, куди згодом повернулася і де живе зараз. Працює жінка в зоомагазині у Херсоні. Вона не має фахової освіти ветеринара. Але, допомагаючи тваринам протягом багатьох років, навчилася робити їм уколи, може поставити й крапельницю. Для неї це стало необхідною навичкою, адже далеко не завжди допомогу тварині можна відкласти до моменту, коли з’явиться можливість потрапити до фахівця.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З херсонського притулку до Німеччини евакуювали 25 тварин: більшість врятували з червоної зони
Собаки, коти і ще цілий міні-зоопарк
Сьогодні разом із нею у будинку та на подвір’ї живуть 13 собак і 15 котів. А ще – свиня Руня, м’якопанцирна черепаха та ворон Жорік, який після травми не бачить на одне око.
Пані Юлія говорить, що якщо бачить тварину, якій більше нікому допомогти, намагається дати їй шанс:
«Я розумію, що багато хто скаже: ну, я нічого не можу зробити. Але я розумію, що трошки ти обмежиш себе в чомусь, але в нього є шанс зараз не померти тут на дорозі, а мати свій дім. І воно виросте, матиме господаря, буде здоровим. І це вже як якесь маленьке чудо таке», – говорить жінка.
Серед тварин є й ті, кого вона забрала вже під час окупації або після неї. Наприклад, коти зі Станіслава чи старенький мопс, якого вдалося вивезти з окупованої території. Він майже не бачить, у нього немає зубів, він уже у віці, і охочих забрати його до себе не знайшлося.
Є й собака, яка живе окремо – за хвірткою. Її разом із цуценям знайшли біля Степанівського кладовища. Дочку вдалося прилаштувати після стерилізації. А от мама залишитися, але не змогла ужитися з іншими собаками, нападала на інших тварин і буквально не дозволяла наближатися. Жінка жартома називає її «принцесою». Тому для неї облаштували окреме місце за хвірткою. Але вона отримує те саме харчування, проходить вакцинацію та обробку від паразитів, що й інші собаки.
Троє цуценят ще чекають на дім
Зараз жінка шукає родини для трьох цуценят. Вони вже вакциновані та стерилізовані.
Також є надія, що їх вдасться прилаштувати під час спеціальної виставки в Миколаєві. А поки вони залишаються у неї.
Свиня Руня, яка вирощує цуценят
Після початку повномасштабної війни жінка також почала допомагати притулку «Чотири лапи» – там вона і працювала аж до деокупації Херсона. Часом додому забирала стареньких тварин, аби дати їм можливість дожити життя не в притулку, а у родині.
Однією з таких історій жінка поділилася з нашим виданням.
У 2022 році притулок «Чотири лапи» приймав тварин із ТРЦ «Фабрика», де сталася пожежа. Серед врятованих була свиня, яка згодом народила поросят. Жінка забрала одне з них додому.
«Думали, що буде маленький», – сміється вона.
Спочатку свинка справді жила в будинку. Ходила на лоток, як домашній улюбленець. Але з часом виросла настільки, що довелося переселити її надвір. Тепер у неї є власна будка, а живе вона разом із собаками.
Свинка отримала кличку Руня. Вона не боїться людей, любить, коли її чухають, і особливо добре ставиться до цуценят, яких жінка час від часу бере на перетримку. Руня дозволяє їм спати на собі, тягати себе за вуха та хвіст.
«Ми сміємося, що він у мене як дядько вирощує цуценят», – розповідає жінка.
Черепаха, якій уже близько 18 років
Окрім котів і собак, у жінки живе ще одна домашня тварина – м’якопанцирна черепаха. Її вона придбала в Дніпропетровську ще маленькою, приблизно 18 років тому.
Тепер черепаха важить близько чотирьох кілограмів і живе у великому акваріумі на 240 літрів.
Ворон Жорік
Одного разу на свій день народження жінка випадково зустріла на зупинці ще одного майбутнього мешканця свого подвір’я. Йдеться про ворона Жоріка.
Попередня господарка врятувала його ще малельким. Але більше не могла залишити його в себе через котів і сподівалася, що птах зможе жити самостійно. Але оскільки він виріс у домашніх умовах, то просто не був пристосований до життя в дикій природі. Зокрема, наприклад, їсть він виключно з рук.
Тому Юлія забрала його до себе. Виявилося, коли той був ще вороненям, він втратив око. Тепер одним оком ворон не бачить.
Тварини знаходяться самі
Жінка не називає себе людиною, до якої можна просто привезти будь-яку тварину. Вона чесно каже: фінансові можливості обмежені. Але якщо бачить тварину в безвихідній ситуації – не може пройти повз!
Тому і під час окупації, і зараз її дуже підтримує притулок «Чотири лапи», знайомі з Дніпропетровщини. Та просто небайдужі люди, які передають каші, консерви, корм.
«Притулки вже переповнені»
За словами жінки, зараз ситуація з покинутими чи безпритульними тваринами навіть складніша, ніж під час окупації. Причина – люди продовжують виїжджати, тому тварин стає все більше і більше.
«Хтось кидає їх, виїжджаючи, просто зачиняє тварин у будинках, навіть нікому не каже, що там у хаті залишилися собаки або коти», – говорить Юлія.
Окремою проблемою вона називає й те, що чимало людей, які під час війни беруть тварин, не розуміють, що це велика відповідальність на багато років. Особливо складно, коли йдеться про великих та складних за характером собак.
«У війну взяти якусь, скажімо, бійцівську породу, тобто складних собак по характеру. І потім ти виїжджаєш, їх треба прилаштувати. А хто зможе взяти таку велику і вже дорослу тварину?! Притулки в нас переповнені, там уже нема місця», – говорить жінка.
Юлія розповідає й про випадки, коли, наприклад, після року життя в родині, власники повертають тварину зі словами: «якийсь він не такий». Така історія була з собакою, врятованим військовим на Херсонщині. Його ще цуценям забрала родина. Він прожив у них рік, а потім його повернули. Тепер собака живе у Юлії.
Саме ця історія особливо її обурює. Адже вона наголошує, що за перші декілька тижнів зрозуміти, чи підходить тобі тварина за характером. Але за рік вона вже стає дорослою собакою зі сформованою поведінкою та звичками.
«Тварина – це дуже велика відповідальність, ти ніби береш дитину маленьку. Я розумію, що може щось бути не так, але що щось не так – ти визначиш за перші дні, за місяць, за тиждень. Але не рік вона в тебе прожила. Це вже доросла собака зі своїм характером, вона вже і інших людей може не приймати. І ти за рік вже тільки зрозумів, що це не «твоя» тварина, а вона вже звикла до тебе. Це просто до розпачу доводить», – говорить Юлія Зав’ялова.
Щодня вона бачить наслідки війни. У Херсоні, за її словами, багато собак бігають вулицями – великих і маленьких. До зоомагазину у Херсоні, де вона працює, регулярно приходять люди й розповідають, що залишаютьс в місті, щоб годувати котів чи собак після виїзду чи смерті сусідів.
«Ситуація з цим дуже-дуже погана і просто не хочеться над масштабами замислюватися. Це просто страшно», – каже Юлія.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В одному з мікрорайонів Херсона містяни доглядають за родиною їжаків (відео)
Окремою проблемою вона вважає так званих «коробочників» – маленьких кошенят і цуценят, яких продають люди на ринках.
«Це дуже погане явище. Ми з цим намагаємося як можна боротися, тому що це розсадник інфекцій. І тих, кого не не вдається продати, коли тварини підростають, то продавці їх просто викидають», – пояснює жінка.
Тому окремо Юлія наголошує на важливості стерилізації. За можливості вона й сама користується програмами та підтримкою фондів, які допомагають із такими процедурами. Усі її кішки та собаки стерилізовані.
«Дуже важливо, щоб зараз, і в таких умовах, в такий складний час, не народжувалися нові, і не забирали ще шанс у тих тваринок, що вже є», – пояснює вона.
Собака, якому відірвало лапу під час ворожого удару
Чимало тварин доводилося рятувати після того, к вони постраждали внаслідок обстрілів.
Одна з історій, яку жінка згадує особливо важко, сталася кілька років тому. Тоді вона ще працювала в притулку «Чотири лапи». Їй зателефонувала знайома й повідомила: неподалік влучив дрон. На подвір’ї загинули літня жінка та дві собаки. Великому собаці відірвало лапу. Тварину потрібно було терміново доправити до клініки.
Собаку дістали із завалів і повезли до ветеринарної клініки. На операцію почали збирати кошти. Допомагали люди з Херсона та Дніпропетровської області.
Собаку прооперували та ампутували пошкоджену лапу. На деякий час він залишився жити у жінки, у вольєрі. Але згодом його забрала донька загиблої власниці собаки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Після удару КАБу на Херсонщині декілька днів пробув під завалами: історія собаки Грута, який нарешті знову має родину
Чому вона продовжує це робити
На запитання, що саме їй дає порятунок тварин, жінка каже: можливо так, з психологічної точки зору, люди справді рятують у тваринах якусь частину себе. Але їй ще й важливо дати тварині шанс на життя.
«Я розумію, що багато хто скаже: ну, я нічого не можу зробити. Але я розумію, що трошки ти обмежиш себе в чомусь, тобі буде незручно, але в нього є шанс зараз не померти тут на дорозі, а мати свій дім», – говорить вона.
І заради цього жінка готова витрачати власні гроші, час і сили.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На лікування песика збирали кошти всім будинком: як херсонці піклуються про безпритульних тварин
Понад 300 тварин за 20 років
Юлія каже, що ніколи не рахувала тварин, яких підбирала, лікувала, брала на перетримку або допомагала прилаштувати. Але приблизно оцінює: за понад 20 років через її руки пройшло понад 300 тварин.
Одним знайшли нові родини. Деяких вдалося повернути власникам. А для когось саме Юлія стала останньою можливістю вижити.
Сьогодні її будинок – це 13 собак, близько 15 котів, свинка Чорунь, велика черепаха, ворон Жорік та ще декілька тварин, які тимчасово залишилися чекати на нових господарів.
Але історія продовжується. Бо поки триває війна, люди виїжджають, а тварини залишаються самі, телефон жінки знову може задзвонити. І, можливо, на тому кінці хтось знову скаже: «Заберіть, будь ласка. Його більше нікому забрати».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Херсоні загострилася проблема безпритульних тварин
Фото надані Юлією Зав’яловою
Марина Поліщук
