Іван Бебко: «Любіть Україну – вашу матір!»

Проїхався недавно на Волинь, у рідне село. Зі старшим 27-річним сином. Це як подорож в дитинство, їдеш, розповідаєш йому, згадуєш все…

Моє щасливе дитинство в багатодітній родині, в батьківській хаті, в малюсінькому мальовничому волинському селі, в оточенні заболоченого поля та лісу, закінчилось 15 серпня 1977 року, коли померла Мама. Потім – інтернат, фактично відразу в доросле життя. Почуття щастя повернулося до мене, коли я став дорослим, впевненим у собі, фінансово незалежним. Це були довгі 20 років страждань, навчання, іспитів, ризиків, пригод і роботи. Роботи над собою та як такої. І коли нарешті на своїй машині з дружиною й двома діточками я знову приїхав у рідне село, й вже НЕ пішки 10 км від залізничної станції, з важкими сумками, а на СВОЇЙ гарній машині… Заїхавши до села, зупинились біля кладовища, зайшли з сім’єю на могилу Матері, діда, баби… подякували!

Час летить швидко, коли ти в щасті й коханні, й ду-у-уже повільно, коли ти страждаєш! Утім мої страждання дали свої плоди – я став результативним, успішним і внаслідок – щасливим знову, як у дитинстві! І зараз, коли я пишу ці слова, поруч зі мною солодко сплять півторарічний синочок із коханою дружиною, наче підтверджуючи моє щастя.

30 років незалежній Україні, 31 рік моїй доньці. Скільки всього змінилось за цей час і в моєму житті, й в житті цілої країни!

Від повного бездоріжжя довжиною 7 км від нашого села до райцентру (гелікоптерами хліб іноді доставляли в село) в моєму дитинстві – до будівництва дороги з твердим покриттям одразу з настанням незалежності!

Від практично жодного села в радянські часи, в якому був би житель із власним автомобілем, – до кожного, навіть такого малюсінького села, як моє, з купою власників автомобілів!

Від максимум одним телефоном на ціле село й можливістю зв’язатися з абонентом по країні через годину, а то й добу, – до практично 100% українців із мобільними телефонами й можливістю зв’язатися (побачитися) з будь-якою країною світу в будьякий момент!

Від стареньких дерев’яних шкіл у селі розміром у дві сільські хати (в цей час совєти на ядерні ракети витрачали мільярди) – до будівництва в селі поруч із нашим, під час війни з московією, ось такої величезної сучасної триповерхової школи, якій Херсон позаздрить (на фото).

Від рідко в якій хаті (квартирі) бодай одного електроприладу (холодильник, праска, телевізор, пилосос…) – до 100% житла будь-якого українця з цілою купою електроприладів, електроінструментів, які роблять життя комфортнішим!

Від початку видачі просто паспортів жителям сіл у рік мого народження (фактично кінця «кріпацтва») – до більш ніж 60% українців із закордонними паспортами та безвізом!

Від мало в кого можливості поїхати на повноцінний відпочинок хоча б раз на рік нехай у інше місто, на море, гірськолижний курорт – до практично жодного, хто декілька разів б на рік не їздить на відпочинок. В інших містах тепер можуть бувати на вихідних усі, хто працює.

Від повної неможливості навчатися дітям за кордоном у найкращих вишах світу – до можливості нашим студентам навчатися/працювати в будь-якій країні світу, ба більше, безкоштовно, якщо ти гарно вчишся!

Від квартир по 12 м2 , як у моєї сестри, яка тяжко працювала 20 років, щоб її «безкоштовно» отримати, – до квартир по 50–100 м2 із кухнями по 12 м2 практично в кожній сім’ї, хто працює!

Від однієї АЗС на 150–200 км, на якій ніколи немає палива, – до 5–10-ти на кожні 200 км надсучасних дорожніх комплексів (АЗС язик не повернеться назвати), в яких УСЕ продається цілодобово!

Від черги на ВСЕ й всюди, дефіциту всього, що треба для життя, – до черги бажаючих продати тобі ВСЕ, що ти хочеш, з доставкою туди, куди ти скажеш!

Від консервування заради виживання всього на зиму (продуктів, автівок, в кого вони були, тому що поняття «зимова гума» не було), – до можливості купити будь-які продукти, овочі свіжими в будь-яку пору року!

Від неможливості витратити свої тяжко зароблені гроші, й тому покладені «на книжку» під жалюгідні 2% річних, – до успішно працюючого понад 11 років «Бебко Фінанс» із можливістю розмістити депозит під 17% річних, (станом на сьогодні) і отримати кредит за декілька хвилин!

Від черги на автомобілі по 30 років – до успішно працюючого вже більш ніж 23-х років «Бебко-Авто», який із задоволенням продасть Вам цілу купу авто на Ваш вибір, за бажанням, у кредит!

Від святкування всього тільки вдома, в разі приїзду гостей – розміщення їх у себе вдома (на підлозі чи в свому ліжку), тому що кафе не було, а в «готелі» пускали не всіх, ресторанів на весь Херсон було цілих 6 чи 7 (!) (сьогодні тільки мережа ресторанів, які належать «Бебко-Груп» – 7), – до сотень готелів, тисяч кафе й ресторанів, які борються за те, щоб Ви прийшли цілодобово!

Я ще багато чого тут можу написати, що змінилося в кращу сторону за 30 років незалежності на загальнодержавному, міжнародному рівні. Що за 20 років незалежності було газифіковано більше населених пунктів, чим за 70 років радянського «господарювання», чи те, що Україна сьогодні експортує зерно й багато іншої сільгосппродукції, (за деякими з них ми є номер 1 у світі), а при совєтах імпортувала... зерно. Скільки в нас з’явилось досягнень і результатів, але не всі це зрозуміють. Зомбоящики – телеканали олігархів – працюють недарма…

Тому приводив ті приклади, які бачать УСІ.

Справедливим буде написати й недоліки. Війна на Сході, окупація Криму, окуповані росіянами території Луганської й Донецької областей, загиблі від рук зрадників-сепаратистів, російських окупантів більш ніж 16000 українців, мільйони переселених, мільйони, які виїхали за кордон.

Не такий високий рівень життя як, наприклад, у сусідній Польщі, яка на момент отримання нами незалежності була в гірших економічних умовах…

Суттєве погіршення життя людей похилого віку й незаслужено погане відношення до них із боку державних владних інституцій…

Але Ви здивуєтесь, Вам не сподобається така правда – все погане на сьогодні від нас самих!

Ми гірше живемо як країна й маємо гірші економічні показники (принаймні поки, вірю, що змінимо) – не тому, що погана країна, а тому, що МИ НЕ ЛЮБИМО Україну!

Не всі, але в переважній більшості. Я не знаю, чи є в світі ще якась країна, яку ТАК не люблять люди, які в ній живуть! Ми не любимо СВОЮ країну кожен день із початку незалежності. В чому це виражається? У всьому: спочатку ми зі страху перед «бандерівцями»-націоналістами НЕ вибрали президентом людину, яка все свідоме життя боролась за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ України, була за це репресована совєтами – В’ячеслава Чорновола (водночас чехи вибрали Вацлава Гавела з подібною долею), а натомість вибрали комуніста Кравчука… На що ми надіялись?

Це ми так виховуємо своїх дітей, що вони ламають і знищують все, що бачать: ліфти, під’їзди в будинках, лавочки, дитячі майданчики тощо.

Це ми плюємо та кидаємо сміття там, де йдемо, живемо, працюємо, відпочиваємо! Це ми, а не іноземці, на своїй землі більше знищуємо, чим будуємо, висаджуємо! Це ми віддаємо Богом дану нам землю, найродючішу на планеті, в оренду за копійки, а потім жаліємося, що бідні! Це ми образились на СВОЮ країну за те, що вона нам сказала: ви вільні, самостійні, робіть, що хочете, працюйте та заробляйте тепер самі на своє життя, відповідайте самі за свою долю! Це приблизно теж саме, як перестати любити своїх батьків, коли ти став дорослим, і вони тобі кажуть: все, йди заробляй на життя самостійно, шукай житло й виселяйся!

Один сприйме це як шанс проявити себе та свої здібності, інший образиться на батьків і почне жалітися друзям, які вони погані, як мало йому дали. Так все життя й буде жалітися та жити в злиднях.

Мені в цьому сенсі «повезло» – не було кому жалітися з 10 років. Думаю, саме тому й досяг успіху. Моєму дорослому синові вже тяжче мотивувати себе… Хоча він молодець, і самостійно, успішно веде декілька проектів, допомагає мені. Це круто!

Наша нелюбов до України виражається у всьому! Ми не віримо в Україну, тому багато хто мріє (от дурні), щоб їх діти жили за кордоном. Поляки, чехи, німці... про це не мріють, повірте!

Ми соромимося (хоча вміємо) говорити українською мовою, робимо з цього цілу проблему, нечестиві політики знімають на цій проблемі свій зиск.

Уявити поляка чи чеха, німця, єврея, які соромляться говорити мовою СВОЄЇ країни, державною мовою, просто неможливо!!!

Ви скажете: я звик, мені так зручно, бла-бла-бла, до чого тут економіка? Ну, звісно, Вам все ні до чого, ми завжди знаходимо виправдання своїй бездіяльності чи порушенню своєї зони комфорту.

Приведу приклад: один концерт російських виконавців коштує $ 30–50 тис.! А скільки їх за рік? Ми свої гроші віддаємо їм, тому що нам... подобається російська мова, ми ж до неї звикли... Ось і залишаються свої українські виконавці, групи, режисери без належного фінансування, ми ж $ 50 тис. віддали росіянам (які вбивають українців), тому що так звикли, не хочемо мінятися. Та й вбивають кого, не мого ж сина, чоловіка, брата, та й не артисти…

Ось так ми відносимося до України, до своєї неньки, до своєї землі, єдиної на цілій планеті!

Тому прохання-побажання до всіх: давайте полюбимо Україну, як СВОЮ Маму! Ми всі її діти. Вона на нас надіється. Вона НЕ мріє, щоб ми їхали на чужину. Повірте, там нема нічого кращого чим удома, я там жив. За кордоном можна й треба навчатися, попрацювати, заробити стартовий капітал – і додому, на рідну землю творити, створювати робочі місця, підприємства.

Поки ви мрієте, щоб ваші діти жили за кордоном, поцікавтеся, скільки іноземців, зокрема з тих країн, про які ви мрієте, приїхали й працюють, живуть в Україні!

Ставайте відповідальними за своє життя, беріть побільше відповідальності на себе, зокрема за інших, – станете успішними та багатими, гарантую. Перевірено на собі.

Не бійтеся нічого, особливо незалежності, за неї багато країн, народів, воюють десятиріччями! Боятися треба залежності, хоча іноді вона буває комфортною, як, наприклад, для барана на фермі. Йому не треба шукати собі їжу, ходити десятки кілометрів полями, лазити крутими скелями, шукати прихисток від дощу, ховатися від хижаків, ризикувати своїм життям, щоб вижити й дати життя своїм діточкам. Сидиш у клітці, тебе кормлять, стрижуть, доглядають, а потім… на бойню та в їжу! Ось і зараз на Сході України йде війна за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ України від найбільш підлого й заклятого ворога України – московії.

Можливо, комусь із Вас це не подобається, ви повірили російським пропагандистам на каналах олігархів, що в нас громадянський конфлікт. Але правда в тому, що ми воюємо з російськими окупантами!

Бажаю нам перемоги в цій війні, всім українцям відчувати себе вільними, бути незалежними, в тому числі фінансово, жити без страху у вільній, сильній, багатій, справедливій і НЕЗАЛЕЖНІЙ Україні!

Вірю, так і буде, працюю для цього, роблю, що можу там і де я є.