Марина Поліщук
«Цю історію ми згадуємо в родині дуже часто. Пройти холод і голод, мороз і жар вогню… Пройти 4 роки війни, повернутися додому, але нікого не застати. Залишити записку родичам 13 березня, а 20 березня – загинути». Це уривок зі спогадів херсонця, який бачив російську окупацію міста, – про його прадіда, які звільняв Херсон від фашистів 80 років тому…
13 березня – день звільнення Херсона від німецько-фашистської окупації. Цього року відзначаємо 80-у річницю цієї дати. Саме 13 березня 1944 року з міста вигнали нацистських окупантів.
У новітній історії Херсона, яку українці пишуть просто зараз, для херсонців дата 13 березня набула ще глибшого змісту. 13 березня 2022 року тисячі херсонців вийшли на мітинги, зробивши величезний крок до визволення міста від тепер уже російської окупації.
Далі – розповіді сучасних херсонців про події 80-річної давнини: як звільняли Херсон, як губили рідних у вирі страшних подій…
«НА ЦЕ МІСТО СТРАШНО БУЛО ДИВИТИСЯ…»
Відомий краєзнавець Херсонщини та постійний автор публікацій на історичні теми в довоєнній газеті «Гривна» Віктор Хмель на своїй сторінці у фейсбуці розповів, як через наступ з лівого берега на правий відбувалося звільнення Херсона від фашистів.
Далі – його допис (у перекладі на українську мову).
***
Сьогодні день звільнення Херсона… Свого часу мені вдалося записати спогади колишньої жительки села Підстепне Марії Григорівни Катанової:
«…староста наш, дядько Гришка Перерва, дізнався, що опівночі німці мають приїхати в село та всіх вигнати за річку. Він потихеньку попередив усіх, щоб, як стемніє, йшли до плавнів. Наші плавні такі, що заблукаєш.
Удень фашисти, що вже відступали, грабували село. Стріляли курей, свиней, забирали все цінне й завантажували на машини. Увечері ми пішли із села в плавні. Так що тим, хто приїхав за нами вночі, нічого не залишилося, як спалити млин, школу та кілька будинків. Коли фашисти вже їхали, їхня машина застрягла в піску й не могла самостійно вибратися. Це було о третій годині ночі, а тут – наша розвідка на конях. У бою всіх цих німців розстріляли, а машину там залишили. Потім ці розвідники біля мосту на фашистів натрапили. Був бій, і командир розвідників загинув.
Це була осінь 1943 року, коли наші прийшли й стояли в нас до 13 березня…
Щоб спостерігати за німцями на тому березі, наші солдатики рубали в плавнях верби, робили настили та маскували очеретом. Над лівим берегом часто кружляли німецькі літаки-розвідники. Щоб не розсекретити спостережні пости, солдати відходили та поверталися тільки в темряві. Поверталися мокрі, замерзлі, а ми до цього часу топили вдома піч, щоб вони могли зігрітися. У дворі в нас був ніби військовий склад: всюди ящики з патронами, мінами, гранатами. Наші готувалися до наступу на Херсон…»
Зазвичай, коли йдеться про події березня 1944 року, пов’язані з визволенням Херсона, у першу чергу згадують форсування Дніпра в ніч з 12 на 13 березня. Однак, згідно з історичними документами, зокрема, з донесенням начальника політвідділу 295-ї стрілецької дивізії підполковника Луконіна, операція з визволення Херсона почалася в ніч із 11 на 12 березня – з безуспішної спроби бійців підрозділів полковників Артемова й Федотова таємно переправитися на ворожий берег.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗСУ в Кринках потрібні човни: херсонський волонтер шукає їх по всій Україні
Фото зі сторінки Віктора Хмеля
До берега залишалося вже зовсім мало, коли фашисти, помітивши дуже близько від своїх позицій човни з червоноармійцями, обрушили на них усю потужність мінометно-кулеметного вогню.
Зазнавши значних втрат, бійці були змушені відступити. Проте позитивні моменти під час невдалої переправи все ж були. Так, 1-й стрілецький батальйон майора Кутепова зміг висадитися і закріпитися на невеликому острові навпроти села Антонівка. До того ж було здійснено розвідку вогневої сили противника.
У ніч з 12 на 13 березня спробу форсування повторили. Операція почалася рівно о 21:00. Тепер ворог, що запускав над темною річкою освітлювальні ракети, був насторожі.
Приблизно із середини річки бійці переправлялися під шквальним вогнем противника. До 4 години ранку передові сили змогли досягти протилежного берега й закріпитися, придушуючи вогневі точки ворога. У ранкових сутінках берегові укріплення гітлерівців були знищені, і війська широким фронтом рушили на Херсон. До полудня 13 березня місто було звільнене…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Окупація Херсона в 1941 році: вигадки та реальність
Яким же було звільнене місто? Мабуть, краще очевидця подій тих років не розкажеш. Уже 14 березня, наступного дня після звільнення Херсона, газета «Правда» розмістила на своїх сторінках нарис військового кореспондента, письменника Бориса Горбатова:
«…Херсон виникає під нами, весь окутаний димом пожеж. З дахів високих будівель до нас тягнеться полум’я. Стовпи диму, як кулаки, підняті в небо…
Літак іде низько, як тільки можна низько. Крізь дим видніються вулиці міста. Вони пустельні. Жодної людини не видно. На це місто страшно дивитися… Де люди?.. Чотири місяці тому в німців у Херсоні була “паніка”: наші війська форсували Дніпро, взяли Київ, Дніпропетровськ, вийшли до Дніпра навпроти Херсона…
З’явилося оголошення коменданта. Людей загнали в домівки. Після трьох годин пополудні Херсон ставав мертвим містом – лише німецькі патрулі тривожно проходили по вулицях… Але й тоді не заспокоїлися німці. Наші люди, навіть замкнені в домівках, лякали їх. І вони почали виселяти людей із домівок, гнати їх геть зі свого міста… Хто міг, намагався піти… Інші ховалися тут. Німецькі жандарми димом викурювали їх із підвалів, підпалювали будинки непокірних, убивали, розстрілювали – люди не підкорялися. Вони хотіли жити у своєму місті. Жити або померти в ньому…
Ми бачили міста, зруйновані, скалічені й навіть докорінно спалені німцями. Тепер ми побачили місто, начисто обкрадений. У місті немає буквально жодного не розграбованого німцями громадського та приватного будинку. Жодного…»
Згідно зі звітом обласної надзвичайної комісії з розслідування злочинів окупантів, за 31 місяць окупації на території Херсонської області було розстріляно 28 541 людину, замучені у в’язницях і таборах – 43 589, відвезені в рабство – 37 499 людей…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Росіяни діють так, як німецькі нацисти та гестапівці» – херсонський журналіст
«МІЙ ПРАДІД ЗВІЛЬНЯВ І ЗВІЛЬНИВ ХЕРСОН»
Ще однією історією про визволення Херсона поділився херсонський краєзнавець Павло Білецький, нині – один із активних волонтерів півдня України. Його розповідь – про реальні події із життя його далеких родичів.
«Цю історію ми згадуємо в родині дуже часто. Пройти холод і голод, мороз і жар вогню… Пройти 4 роки війни, повернутися додому, але нікого не застати. Залишити записку родичам 13 березня, а 20 березня – загинути», – пише Павло.
Далі – його розповідь (у перекладі на українську мову).
***
13 березня 1944 року мій прадід Марченко Василь Олексійович (на фото він із сестрою Оленою) у складі 1036-го стрілецького полку 295-ї стрілецької дивізії звільняв і звільнив Херсон. Прибувши в Херсон, де в окупації залишилися його дружина Серафима та син Толік (наш дід), він утік у самоволку/відпросився (уже не дізнаємося) на час, щоб заскочити додому. Додому – у двір між вулицями Суворова та Соборної (тоді ще Леніна). Прибіг – двері та вікна закриті. Стукав… Кричав… Ніхто не відчинив.
Фото зі сторінки Павла Білецького
Багатьох жителів Херсона німці та румуни вивезли до Миколаєва (тоді ще окупованого). Може, і ці були там, а може, десь ховалися по підвалах. Мій прадід Вася дістав із кишені клаптик паперу, олівець і написав записку:
“Херсон звільнено. Я живий. Йдемо на Миколаїв”. Засунув записку у дверну щілину та швидше повернувся назад до полку.
…Більше він їх ніколи не бачив.
Потім з Миколаєва херсонці поверталися додому. Сидячи у вантажівках під тентом або добираючись на підводах, херсонці згадували, як важко було дихати. Тяжке нестерпно-маслянисте повітря було наповнене запахом солдатів, що залишилися лежати по полях уздовж дороги… там, на підступах до Миколаєва.
Серафима (моя прабабка) записку у дверях знайшла. Але лише потім вона дізнається, що її чоловік загинув через 7 днів, як написав записку, звільняючи Миколаїв. Де похований – не ясно. Однополчани скажуть їй: “Снаряд міномета потрапив просто під ноги. Ховати було майже нічого”. Це він був одним із тих, хто лежав уздовж дороги по полях… і був маслянистим важким повітрям.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тімоті Снайдер: «Сучасна Росія – приклад крайнього фашизму»
Ян Ярчук
