Редактор
Сьогодні з ранку вже двічі чуємо, як наш Хаймарс вітає рсн з Днем ракетних військ і артилерії. Давно в нас такого свята не було, сподіваюсь там на Лівому березі жирна ціль у нього! Зі Святом, ракетникі і Артиллеристи! Вдалого полювання! Удачі!
***
Мешканці окупованої Каховки розповідають, що останні місяці помічають: з вулиць міста зникли коти.
Кажуть: іноді десь можна зустріти одного-двох «нових» котів, але вони одразу після цього зникають. Зникають всі.
З чим це повʼязано, невідомо. Обговорюються різноманітні версії: жахлива якість російських кормів для котів (це – правда), масові вбивства котів російськими військовими, бо їм немає що їсти (є й така версія), масова загибель котів через нашестя мишей і розкидану отруту проти них (утім, місцеві заперечують масове використання отрути проти мишей і вважають цю версію притягнутою за вуха).
Розгадки цього питання поки немає.
***
У новому звіті Інституту вивчення війни йдеться про атаку українських військ поблизу Пойми та Піщанівки, а також про просування ЗСУ поблизу Кринок на лівобережжі Херсонщини.
***
Суперздатність херсонців – навіть під обстрілами творити красу!
***
Зі всіх боків купа статей, інсайду, телеграму, конспірологіі та прогнозів.
Мій головний висновок, як і раніше, простий – потрібно тримати стрій.
Рецепт – роби максимально якісно все, там де ти є, підтримуй максимально захисників і захисниць, готуйся і будь готовим до участі у війні.
Наше майбутнє – це наші дії або бездіяльність, наше відповідальне ставлення.
Щодо критики влади – вона можлива і важлива – через призму всього вищенаведеного.
Друзі, це не спринт, і навіть не середня дистанція, це Марафон. Марафон боротьби за незалежність, соборність і наше (і не тільки) майбутнє.
***
Замінована територія Херсонської області більша за всю Словенію.
Україна є першою у світі за площею замінованих територій. Близько 174 тисяч квадратних кілометрів територій є потенційно небезпечними для життя й господарювання.
Херсонська область є однією з найбільш замінованих в Україні.
***
Коли багато місяців перебуваєш у Херсоні, ти звикаєш до щоденних обстрілів, автоматично фіксуєш нові шрами на обличчі міста, але робота поглинає тебе цілком, і ти зосереджуєшся на ній. А коли виникає потреба на короткий час виїхати з міста, біль від того, що там відбувається, посилюється, і ти відчуваєш себе винним, що сьогодні не там, не поряд із тисячами херсонців, які потерпають від клятої війни.
Дарина Лапіна
