Уродженка Миколаєва Ольга Харлан стала дівчиною з обкладинки журналу VOGUE та розповіла про родину, свій біль та принципи

21 та 22 жовтня в турецькому Стамбулі відбувся турнір Satellite FIE, де у фехтуванні на шаблях українка Ольга Харлан завоювала золото. До того ж,  уродженка Миколаєва і олімпійська чемпіонка Ольга Харлан стала дівчиною з обкладинки журналу VOGUE.

Спортсменка поділилася із VOGUE своїми емоціями, спогадами, роздумами.

Рідне місто Ольги Харлан — Миколаїв, де живе вся її родина от уже декілька поколінь. Тут і вона мешкала до 2017-го, до свого 27-річчя, а згодом переїхала до Києва.

Її тато захоплювався вітрильним спортом, проте дівчинка пішла іншим шляхом. З шести років займалася танцями, але за три роки гурток став занадто дорогим. І дев’ятирічна Ольга перейшла в безкоштовну секцію фехтування, де її першим тренером став хрещений батько. Вже за чотири роки Ольга Харлан перемогла в чемпіонаті України й потрапила до збірної країни.

Далі — важливі перемоги: в чотирнадцять — перший дорослий чемпіонат Європи, у вісімнадцять — перше олімпійське золото в Пекіні, в дев’ятнадцять — перше золото на чемпіонаті світу. Ніби казкова історія, в якій насправді є важлива сюжетна лінія про політичне в спорті, громадянську позицію та зміни, котрі в наші життя принесла війна.

Родина Харлан досі перебуває в Миколаєві, попри регулярні російські обстріли.

“Боляче дивитися, що Росія зробила з містом. Навкруги дуже багато нагадувань про те, що в нього прилітали та продовжують прилітають ракети. Але воно оживає, туди повертаються люди. Після 24 лютого воно згуртувалось і українізувалось — дедалі більше миколаївців переходять на українську мову”, — розповідає Ольга.

Читайте також: «Історія про людей-титанів»: The Hardkiss зняли у Посад-Покровському на Херсонщині кліп-посвяту українським енергетикам

Чемпіонка зауважує, що під час змагань залишається незмінно зосередженою — навчилася опановувати емоції. Проте в особистісному вимірі все зовсім не так спокійно.

“Я вже не раз проживала ситуації, в яких мене не хотіли чути як українку, що намагається донести правду про країну-агресорку. Тому навчилася просто йти вперед із розбитим серцем. Знаходити людей, які мені близькі, і триматися їх. Та найбільше мені допомагають думки про наших хлопців і дівчат на фронті — згадую про них і розумію, що мені взагалі не тяжко”, – підкреслює Ольга.

Спортивному цеху буває непросто, адже на змаганнях часом доводиться стикатися з російськими спортсменами – хай вони виступають під нейтральним прапором, від того не легше. Шаблістка вважає, що українці обов’язково мають брати участь у важливих змаганнях.

“Ми заслуговуємо на те, щоб про Україну знали. Наша місія як спортсменів — розповідати про війну. Ми тут для того, щоб нагадувати всім, що ми стоїмо за своє. Якщо наші хлопці та дівчата борються на фронті, я повинна боротися також”, – розповіла Ольга Харлан.

Читайте також: «Була дуже класна зустріч»: олімпійська чемпіонка з Миколаєва подарувала свою шаблю Валерію Залужному

Ольга ухвалила для себе важливе рішення: “Не буду тиснути руку російським спортсменкам – попри те що правила цього вимагають”. І на чемпіонаті світу з фехтування, що проходив у Мілані в липні цього року, відмовилася “привітати” рукостисканням після своєї перемоги Анну Смірнову, “нейтральну” атлетку з Росії. Смірнова намагалася сама підійти й подати руку українці, але та виставила вперед шаблю, запропонувавши натомість “стукнутися” зброєю. Росіянка оскаржила такі дії: згідно з правилами Міжнародної федерації фехтування, відмова в привітанні карається чорною карткою, тобто дискваліфікацією на 60 днів.

Ризик втратити можливість займатися улюбленою справою і не поїхати на Олімпіаду наступного року – надзвичайний виклик.

“Коли мене дискваліфікували, я прийняла цей факт. Розуміла, що втрачаю можливість пройти кваліфікацію на Ігри. І змирилася. Заспокоювала себе думками про те, що була вже на чотирьох Олімпіадах і маю чотири медалі: золото 2008 року в Пекіні та срібло 2016-го в Ріо-де-Жанейро в команді, а також бронзу 2012-го в Лондоні та 2016-го в Ріо в індивідуальній першості. Можливо, саме так має закінчитися моя кар’єра. Але, звісно, в перші години було дуже важко”, – згадує спортсменка.

Ольга зізнається, що навіть кричала — від морального болю.

На її підтримку піднялася вся Україна.

“Країна мене обійняла дружньо — і я в усіх сенсах встала на ноги. Читала соцмережі – і спочатку навіть не могла повірити, що люди так мене захищають”, – ділиться спогадами Ольга.

Рішуча позиція, та й образ фехтування як спорту – войовничий. Харлан наголошує, що сьогодні всі українки та українці — воїни.

“Я, певною мірою, теж. Це специфіка спорту і мого характеру: не можу зжитися з несправедливістю. А це шалена несправедливість — змушувати потиснути руку росіянці. Бо в мене є власна історія — в моїй країні триває війна, розпочата російською стороною”, – каже спортсменка.

Фото: Toby Coulson @2DM Management/Vogue