Марина Поліщук
На сьогодні зафіксовано понад 24 тисячі українців, зниклих безвісти після повномасштабного вторгнення Росії. При цьому про долю 7 тисяч із них взагалі нічого не відомо. Яка кількість жителів Херсонщини серед тих, кого вважають зниклими безвісти, наразі точно не встановлено. Але серед них напевно є двоє жителів Бериславського району: мисливець Микола Гарбар та тероборонівець Володимир Хорольський.
Від початку травня цього року в Україні запрацював Єдиний реєстр зниклих безвісти, в якому наразі зафіксовано більше 24 тисяч людей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як отримати витяг із Єдиного реєстру зниклих безвісти осіб? Інструкція та корисні номера телефонів
«У реєстрі безвісти зниклих ми наразі маємо внесених людей туди більше 24 тисяч. Певні зрушення є, тому що більше 8 тисяч ми вже таких людей знайшли (встановили місцеперебування чи загибелі, – ред.), десь 60% з них – це живі люди, які були в полоні», – розповів Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олег Котенко під час круглого столу в «Укрінформі».
Водночас Котенко підкреслив, що даних про місцезнаходження близько 7 тисяч людей немає жодних.
Серед зниклих – майже 1 тисяча дітей. Зокрема, за даними пресслужби Нацполіції, станом на 24 липня 998 дітей вважаються зниклими безвісти, а понад 15200 дітей розшукали.
Родини зниклих безвісти можуть звернутися для отримання безоплатної юридичної консультації за телефоном: (066) 053-11-39. Гаряча лінія працює з понеділка по п’ятницю, з 9:00 до 18:00.
Сім’ї викрадених українців часто не знають, де окупанти тримають їхніх рідних, як ті себе почувають та чи взагалі живі. Чимало родин із Херсонщини теж торкнулася ця трагедія. Історії двох жителів Бериславського району, яких викрали росіяни та про чию долю наразі майже нічого не відомо, розповідає Центр прав людини Zmina.
ВИКРАЛИ РАЗОМ З АВТІВКОЮ. ІСТОРІЯ МИКОЛИ ГАРБАРА
До війни подружжя Гарбарів, Тетяна та Микола, проживало в селі Новокаїри Херсонської області. Одразу після окупації села, у березні, росіяни почали ходити від будинку до будинку, перевіряти документи та вилучати наявну в людей зброю.
Односельці знали, що російські військові мали на руках списки місцевих мисливців. Туди, ймовірно, входив і Микола: він мав рушницю.
Коли росіяни вперше прийшли до оселі Грабарів, вони одразу запитали про зброю. Микола зізнався, що має гвинтівку та набої до неї. Росіяни конфіскували їх разом з усіма дозвільними документами, однак родину не чіпали.
Микола Гарбар. Фото надане родиною
Згодом дружина виїхала на підконтрольну українській владі територію, а Микола залишився доглядати за будинком та господарством. Тетяна згадує, що перед викраденням чоловіка вона не могла до нього додзвонитись і сильно хвилювалася через це.
20 серпня жінці зателефонували сусіди й повідомили, що два дні тому росіяни вдруге прийшли до їхньої оселі та забрали із собою Миколу. Сусіди розповіли, що того дня до їхніх воріт під’їхав бронеавтомобіль «Тигр», з якого вийшли 4 військових і попрямували до будинку подружжя. Окупанти провели всередині чимало часу, однак ніхто достеменно не знає про обставини затримання чоловіка.
За словами свідків, через деякий час Микола сам відчинив ворота, сів за кермо власної автівки, де попереду вже сидів один з російських військових, та поїхав у невідомому напрямку.
Пізніше сусіди розповіли Тетяні, що, поки солдати були в будинку, один з них стояв на порозі й постійно дивився на місцевих.
«Тому росіянину дуже не подобалося, що сусіди спостерігали за їхніми діями. Вони припускають, що саме він усім керував. Мій чоловік, коли відкривав ворота, ще встиг підморгнути нашим, натякаючи, що його забирають», – розповідає жінка.
Свідки розповіли Тетяні, що Миколу забрали у футболці та шортах, в яких він порався на городі.
Після від’їзду росіян сусіди, які мали запасні ключі, зайшли до будинку Грабарів, щоб зачинити двері та ворота. Вони побачили, що там був обшук: шафи та сейф були відчинені, там не було грошей, телефона та документів. Пізніше сусіди випадково знайшли ноутбук Миколи, який той устиг заховати під диваном.
Один зі свідків розповів Тетяні, що бачив, як її чоловік разом з росіянином виїжджав на автівці із села. Інші односельці казали, що бачили Миколу побитим.
«Ми припускаємо, що чоловіка могли тримати або в Бериславі, або в Новій Каховці. Саме там росіяни зазвичай утримували викрадених з тутешніх сіл цивільних. Ще ходили чутки, що його вивезли до Криму. Але достеменно ми нічого про нього не знаємо. Він просто зник безвісти», – зазначає Тетяна.
Щоб дізнатися про подальшу долю Миколи, подруга родини Гарбарів поїхала до Бериславської «комендатури». Пізніше вона розповідала, що, щойно назвала прізвище чоловіка, російські військові оскаженіли та вдарили її прикладом у спину.
Один з росіян запитав, чому вона цікавиться Миколою. «Це мій кум. Я просто питаю», – відповіла жінка. Після цього військовий повіз жінку до Бериславського машинобудівного заводу, де утримували цивільних заручників. Там вона побачила жорстоко побитих людей, один з яких ледве дихав і видавався напівживим. У приміщенні лежали також і тіла померлих. Однак Миколи вона там не побачила. У той момент жінка подумала, що після побаченого її не відпустять.
«Тоді один з росіян їй сказав, щоб вона йшла та більше до них не приходила. Після цього моя кума виїхала з окупованої території, бо боялася за своє життя», – переповідає Тетяна ті події.
Дружина Миколи припускає, що її чоловіка міг здати окупантам місцевий підприємець-колаборант, який володів мережею магазинів. За співпрацю росіяни призначили його старостою села. Коли правий берег Херсонщини деокупували, чоловік утік разом з іншими колаборантами.
Після зникнення Миколи Тетяна зверталася до Нацполіції, СБУ, прокуратури, Омбудсмена, Координаційного штабу, Національного інформаційного бюро та Міжнародного комітету Червоного Хреста, але їй скрізь відповідали, що будь-які відомості про її чоловіка відсутні.
ВВАЖАЮТЬ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМ ТА ТРИМАЮТЬ ДЛЯ ОБМІНУ. ІСТОРІЯ ВОЛОДИМИРА ХОРОЛЬСЬКОГО
Перед війною сім’я Хорольських проживала в селі Милове Херсонської області. Після окупації росіяни забирали Володимира двічі, розповідає його мати Наталя. Якщо першого разу його відпустили, то після другого він зник безвісти.
Наталя пригадує, як 3 липня 2022 року об 11-й ранку вона пішла до магазину, а коли повернулася, то побачила біля власної оселі військову техніку. Приблизно 6 російських військовослужбовців перекрили вулицю і нікого не пропускали. Вони були одягнені у військову форму, балаклави та мали із собою автомати.
Жінці довелося довго пояснювати, що вона живе в цьому будинку. Врешті-решт Наталю пропустили, однак перевірили перед тим її телефон. Володимира вона так і не побачила. Як їй пізніше розповіли сусіди, його посадили до машини з мішком на голові та повезли в невідомому напрямку.
Коли жінка запитала в росіян, на якій підставі затримали її сина, ті відповіли, що чоловіка забрали для «спілкування».
«У мене склалося враження, що росіяни знали все про сина ще до того, як прийшли», – додає Наталя.
Один з військових додав: «Він же в теробороні був? Зброя в нього є?» На це Наталя відповіла, що син лише їздив на збори, але не воював та не служив і зброї не мав.
У будинку військові РФ усе перевернули догори дриґом, речі із шаф валялися на підлозі. Також вони лазили на горище й оглядали сарай. Після обшуку росіяни забрали із собою телефон, паспорт та військовий квиток сина, а також цифровий ТБ-тюнер, розповідає жінка.
Після затримання Володимира Наталя пішла до окупаційної «комендатури», де її зустріли «деенерівці» й сказали, що вони не мають до росіян жодного стосунку.
Жінка пішла туди іншого дня, і тоді їй порадили шукати сина в Новій Каховці. Вона поїхала туди одразу, як відновили рух громадського транспорту.
У відділку окупаційної «поліції» Нової Каховки Наталі сказали, що її сина утримує ФСБ. Однак у відомстві заперечили це. Жінка наполягала, що її сина тримають саме там і вона знає про це. Тільки тоді її пропустили, але перед тим ретельно обшукали.
«До мене вийшов один з їхніх працівників, який навіть не представився. Він підтвердив, що мій син у них. Я запитала, чи можу з ним побачитись або передати щось, на що росіянин мені відповів: “Не положено”», – згадує жінка.
Наступного разу, коли Наталя знову приїхала до ФСБ, до неї вийшов чоловік, який затримував її сина. За її словами, вона його впізнала за очима. Жінка запитала, за що забрали її сина.
«Він був у теробороні, має звання та військовий квиток, – відповів росіянин. – У нього є частина, до якої він закріплений. Тому він вважається військовополоненим, якого ми, можливо, найближчим часом спробуємо обміняти».
Силовик дозволив передати Володимиру передачу, але в проханні про побачення відмовив.
«Я не знаю, який він зараз має вигляд і що з ним, чи отримав він передачу. Я навіть не знаю, де його тримають».
