Євгенія Весна
Гопри, р-н стадіону, води ще дуже багато, і вона не уходить, стоятиме поки сонце не випарує, або не відкачають. Розмовляла з батьком, він сьогодні був біля 33-х метрів, магазин ще у воді, АТБ у воді, ринок у воді… ніхто нічого не відкачує…лівий берег, окуповані понад 16 місяців. Стільки шума і галасу було за Бучу та Ірпінь і суцільна тиша за Херсонщину, про яку ніхто не згадує в новинах…. болить…
За лівий берег, кажуть тільки ті, хто там жив…
про НАТО.
Ні, не розчарована, бо навіть не сподівалася на те, що приймуть вже. От реально – хтось справді думав, що нас схоплять в обійми, що благополучний старий світ і США підуть на це під час бойових дій, щоб налякати своїх виборців до усрачки?
З 24 лютого 2022 року ми боремося за кожен вид зброї, переконуємо, просимо. Маємо союзників надійних там, були ті, кого довелося довго “ламати”, хто був у російській пастці і мав з неї ще вибиратися. І є ті, хто ніколи просто так не дасть нам увійти у НАТО, тому що це елемент торгу.
Але, дареному коню в рот от просто зараз не заглядають, маємо те, що маємо, як казав один політик. І так, ми будуємо новий пояс безпеки кров’ю нашого народу. Треба бути вдячними тому, що на цьому повороті історії у нас є союзники. Бо Україна таки має шанс поставити крапку у війні з росією, щоб наступні покоління лише той паркан робили міцнішим і вищим.
Жило собі подружжя у Херсоні – їй було 82, йому 81 рік. Історію цієї родини ми можемо лише уявити. Напевне, було кохання у їх житті, якісь родинні історії, традиції, звички, спогади милі серцю. А ще, припускаю, радість від того, що разом, бо не всі мають таке щастя у поважному віці.
А 12 липня 2023 року близько 15:20 по їх будинку вдарили військові РФ – вбивці, що прийшли в Україну «освобождать». Звільнили від життя чоловіка, поранили його дружину.
Така проста історія життя і смерті українців.
Нашим знайомим написали висновок “будинок не придатний до життя”, бо до затоплення там у одну хату був прильот, а ще й затоплення. Ще й приїхала газова команда і заварили газ. І що робить?
Сьогодні особливо боляче читати новини з Херсона, бо сьогодні то не просто «68-річний чоловік» а, наразі, мій батько. Це трапилось під час обстрілу житлових кварталів Херсона.
Безліч разів я пропонував йому виїхати на різних умовах, але він категорично не хотів полишати місто, в якому народився, квартиру, на яку тяжко заробляв.
Його прооперовано в обласній лікарні, стан важкий, лікарі зробили, що могли, залишається чекати і сподіватись на краще. Допомоги не потребуємо, лише якщо можете щось порадити?
Окремо хочу звернутись до всіх, хто живе далі від фронту, або навіть за кордоном: війна триває, гинуть і військові і цивільні. Гинуть і дістають поранення щодня (буквально щодня). Будь ласка, не забувайте це. Можете підтримувати армію, підтримуйте, не можете — працюйте на своєму місці і сплачуйте податки.
Залишайтеся адекватними реалістами і вам ніколи не прийдеться розчаровуватися. Це про НАТО…
В нас залишилося 2 стіни, батько також каже що на осінь зиму потрібно закрити від вологи, я не бачу сенсу, томущо там не має що відновлювати, але йому то важко так оставить “безхозним” бо то його життя. І хоча ще не відомо скільки часу знадобиться для деокупації лівого, а потім на комісії…
Марина Поліщук
Дарина Лапіна
