Марина Поліщук
Херсонська художниця Оксана Оснач пережила всю окупацію міста. За понад 8 місяців написала 10 полотен, які зараз так і називає – окупаційними. У них – біль і мужність, лють і ніжність, молитва за Україну і її захисників, віра в Перемогу. Про те, як пережила окупацію міста, як вдавалося творити в атмосфері неволі та ще й показувати свої полотна в соцмережах, художниця розповіла «Суспільному».
Повномасштабна війна розпочалася для Оксани Василівни, як і для всіх українців. Її розбудив чоловік, і за виразом обличчя вона все зрозуміла. Хоч не могла повірити, що таке може бути. Вибухи в Чорнобаївці, стовпи диму, гучні розриви снарядів, проліт ракет над головою – усе це чутно й видно було з десятого поверху, де розташована її квартира. У перший місяць, пригадує мисткиня, практично жили в Інтернеті, у прямому ефірі слідкували за тим, як російські війська захоплювали Херсон.
«Ми сканували весь інформаційний простір, ми жили в групах вайбера. Тобто, як заходили окупанти на Шуменському, ти просто буквально в прямому ефірі бачиш, як відбувається захоплення Херсона. Ти спілкуєшся з друзями. У мене подруга була неподалік в Садовому, й окупанти були ще до 1 березня там. Крилаті ракети над усіма нами літали, там стріляли. Страшно було, коли вона написала мені листа. Вона прощалася зі мною. І я бачила перше відео, як по мосту їхали, там лежали тіла, не знаю чиї, але це просто страшно. Бачила перше відео, яке знімали в Бузковому парку. Перший місяць рятувалася тим, що відстежувала інформацію, намагалася допомогти тим, у кого немає можливості зрозуміти ситуацію. Тоді ми свято вірили, що це має швидко закінчитися», – розповіла Оксана Оснач.
Картина «А буде син і буде мати…», написана в окупації, 2022 р. Усі фото в тексті: Facebook/Оксана Оснач
Художник мислить образами. Для Оксани Василівни перший місяць окупації Херсона був чи не найважчим. Тим, хто цього не пережив, говорить вона, важко зрозуміти. Хтось порівнював це з в’язницею, хтось – із життям у клітці. У художниці це було відчуття, що вона перебуває в скляному волокні.
«Я як у скловаті. От враження таке, що ти можеш на якусь мить завмерти й начебто менше відчуваєш той біль, але кожен звук, інформація може тебе повернути до реальності. Ти постійно колешся і колешся. Ти в цьому болі та в цьому страху перебуваєш безперервно», – поділилась мисткиня.
Картина «В серці маю те, що не вмирає…» 2022 р.
Було не до живопису: яхти з морського циклу залишилися незавершеними, не до дрібного малюнка на чумацькій іконі. Оксана Оснач пригадує, що від усього просто тремтіли руки. І в першій картині, які вона написала в окупованому Херсоні, були біль і страх. Водночас – на ній сині й жовті, червоні й чорні кольори українських прапорів.
«А далі я подумала, треба більш оптимістичні речі. Я подумала: я буду робити те, що я вважаю за потрібне. З вікна я бачила: у нас досить довго ще майорів український прапор. Потім — їхня ганчірка. І от хай там у вас буде рашка, а в мене тут буде Україна, у мене в серці — Україна, і на полотні буде Україна такою, як її бачу з тими емоціями, які я переживаю. Але я хотіла, щоб там була наша сила, міць, впевненість. Бо болю і страху й так достатньо було», – розповіла художниця.
Картина «Ой, у лузі червона калина», 2022 р.
Десять полотен – найбільші за розміром в доробку Оксани Оснач. Написані в реалістичній манері, але не портрети. Хоча в кількох із них глядачі «вгадують» героїв Азовсталі.
«У мене був задум – воїн. Характерна позиція рук у нього, щоб він був з квіточками, як козак Мамай – у нього і зброя висить, і поряд якісь речі, які демонструють його мирний характер (бандура), тобто ця людина жила б мирно, якби на неї не нападали. Такий у мене був воїн, і я ніяк не змогла знайти обличчя, яке би підійшло для цього образу. І вже в той момент був сюжет — інтерв’ю захисників Азовсталі. Серед них — морпіх Сергій Волинський, Волина, і я не те щоб його малювала, навпаки, могла б більше портретної подібності знайти. Однак його пізнають. Так само як впізнають в одній з моїх українок – Пташку. Я на неї дивилася, коли малювала. Там скоріш її очі, але це такий зібраний образ, не її брови й ніс. Але я думаю: хай люди бачать там Пташку», – сказала пані Оксана.
Картина «І Слава, і Воля», 2022 р.
Крилатий воїн у червоному плащі з мечем, у ногах – двоголова курка. Образ архангела Михайла, Юрія Змієборця – так вплинула робота над виконанням ікон на камбалі. Великого розміру, її важко було десь приховати в разі обшуку.
«Довелося переховуватись у будиночку в селі, а ця робота була схована в мене за шафами вдома, при ретельному обшуку якби знайшли, то було б непереливки. Слава Богу, уціліло і я домалювала. Тільки думала: як це зло зобразити – не хотіла Z-тки малювати чи карикатурно малювати Путіна. Я придумала двоголову курку, уважний глядач побачить і розшифрує. Така ідея. Наш воїн крилатий і тут лежить оце… І ми обов’язково переможемо оце непорозуміння», – додала мисткиня.
Картина «Воїн світла», 2022-2023 рр.
«Окупаційними» роботами ділилася на сторінці в соцмережах. Попри можливі доноси й обшуки. Але коли написала «Святу матір Героїв» – українку з палаючим мечем, то вирішила не оприлюднювати, бо це було ризиковано для всієї родини.
«Коли я зробила, зрозуміла: я її мушу показати. Я написала, що я почала малювати, потім я показала першу роботу і далі я 7 робіт демонструвала. Але пройшло вже чимало часу і розуміла, що я ризикую не тільки собою, я ризикую життям і здоров’ям моїх рідних, і восьму роботу там, де українка з мечем, я вже побоялась її виставити, бо подумала, що це не пройде непоміченим», – поділилась художниця.
Оксана Оснач працює над картиною «Свята матір Героїв», 2022 р.
Картина «Свята матір Героїв», 2022 р.
Уже в Києві херсонська художниця закінчила роботу над двома картинами. Десять її полотен демонструвались у «Музеї історії міста Києва» під час відкриття виставки чумацької ікони на рибі «Іхтіс». Також були представлений триптих, написаний на уламках російської ракети Х-101, якою армія РФ атакувала столицю в січні. На гільзах Оксана Оснач зобразила незламних воїнів і українців, які зустрічали ЗСУ в Херсоні.
«Військові спитали, чи зможу це зробити? І я, як у випадку з камбалою, сказала: так. І я розуміла, що це уламки, що це було випущено по нас, і я вирішила, що я намалюю місто. Мирне місто, яке збирається спати. Або вже вечір і світяться вікна. Як наше домашнє віконечко. Абсолютно мирне. Мені хотілося зобразити Батьківщину-мати київську, яка захищає символічно, звичайно. І я залишила всі подряпини, які були, і вплавила їх в цей живопис, щоб вони теж працювали емоційно. Пізніше мені дали гільзи якраз наші, і коли я на уламках малювала, то думала, що в цих недолугих людей не може бути рівно, тому я їх розташувала зображення під кутом. Тому наші будинки й наш пам’ятник стоїть рівно, а їхні уламки — косо і криво. І дуже чітко стоять наші гільзи – це наші люди, які зустрічають українських воїнів, це наша Херсонська область, уся Херсонщина – усі, хто пережив окупацію», – розповіла Оксана Оснач.
Картина «Одвічна гармонія», 2022-2023 рр.
Художниця хоче продати свої роботи, аби допомогти українським захисникам на херсонському напрямку. Кошти планує передати волонтерам, які з 2014 року допомагають військовим.
Таміла Іванова, «Суспільне»
На головній світлині: херсонська художниця Оксана Оснач поряд зі своїми роботами. Київ, квітень 2023 р. Фото: Суспільне Херсон
Ян Ярчук
Дарина Лапіна
