День 1721. 11 листопада. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Моєму меншому сину під час окупації було лише 7 років.
Коли ми виходили з ним на прогулянку, він завжди запитував:
«А наші там?» – і показував у бік Степанівки.
З нашої вулиці трохи видно дороги на Музиківку. Тож я відповідала: «Так, у тій стороні наші»
Бувало, а восени – майже щодня, він просив:
«Давай підемо подивимось, може, наші вже наступають?»
Ми так чекали. Ми так вірили й сподівалися…
Сьогодні буде багато теплих спогадів. Але я хочу нагадати про тих, хто досі чекає.
На фото за стелою – не просто поле і лісосмуга. Там, за цим краєвидом, – окупований лівий берег, Олешківська громада.
Десь там і досі є люди, які дивляться на Херсон і запитують:
«Може, наші йдуть?»
Обов’язково прийдуть.
Інакше й бути не може.

***
Я ніколи не забуду той день. 11.11.22. ми в Олешках пішли на ринок. Люди в цей день були якимись іншими. Всі усміхалися, очі так блищали, аж іскрилися. Один одного пошепки вітали, обіймалися і … плакали. Звучало в усіх єдине – ми наступні. Чекаємо…

***
Сьогодні Херсон живе під щоденними російськими обстрілами, але 11.11.22 це доказ того, що окупація не вічна.
На лівому березі Дніпра ще чекають на своє 11 листопада. І я хочу, щоб там теж настав день, коли можна буде написати на стіні: «Вжух – і орків нема!» Щоб це було не графіті про мрію, а напис про те, що окупація закінчилася. Нарешті.

***
Останні 4 роки, 11 листопада, ми передивляємось щемливі фото та відео звільненого Херсону і знову переживаємо ті самі емоції.
На третій день звільнення, я теж була серед тих, хто плакав від радості на вулицях нашого деокупованого міста.
Але тепер, коли я щоразу приїжджаю у Херсон, сльози знову на очах, але вже не від щастя.
Херсон сьогодні – це приклад того, як ми виграли бій за місто, але з кожним роком по шматочку втрачаємо над ним контроль.
Сьогодні ворог обезкровлює і знелюднює місто, залишаючи невеликій частині мешканців, які там залишаються, лише кілька ранкових годин для чогось схожого на повноцінне життя.

***
Розумію, що я, напевно, дуже оптимістка…. але я неухильно і вперто планую зустрічі після війни. Зберу всіх, кого люблю, і поїдемо на море, наше море. Це не мрія. Це віра. І це обов’язково буде.

***
росія після переговорів в Абу-Дабі не відмовляється від жодної з цілей війни проти України і наполягає на окупації українських територій, – глава МЗС росії лавров і керівник російської делегації мединський.

***
Друзі, заради Бога, перестаньте використовувати вислів «Херсон повернувся додому»
Він нікуди не йшов із дому. Не губився, не плутався, не шукав дороги назад.
Його захопили збройним шляхом. Його окупували. А херсонці чинили спротив. Відчайдушний, сміливий, безапеляційний.
Херсон звільнили надзвичайно дорогою ціною. Ціною життів наших воїнів, які полягли в лісосмугах, полях і селах. Ціною найкращих років життя тих, хто вижив у тих запеклих і страшних боях.
Херсон вирвали. Вигризли. Звільнили.
Він не заблукалий син, який нарешті знайшов дорогу додому. Він завжди знав, хто він і чий він. Він ніколи не був на роздоріжжі. Його намагалися скорити, зламати, привласнити. Але не змогли.
І, як у нас кажуть, перший склад їм від Херсону.
Херсон не повернувся додому. Херсон був, є і буде вдома.