Євгенія Весна
У листопаді 2022 року Євген Кравченко повертався до Херсона разом з українськими військовими. Уздовж дороги люди зустрічали їх із прапорами. Для нього це було повернення в місто, де він жив і яке на початку повномасштабного вторгнення долучився захищати. Але його рідна Гладківка на лівобережжі Херсонщини досі залишається в окупації.
Сьогодні капітан Євген Кравченко, позивний «Депутат», командує артилерійською батареєю 34-ї окремої бригади морської піхоти. У розмові з «Гривною» він згадує перші дні вторгнення, місяці в окупації та людей, які зустрічали українських військових у листопаді 2022-го.
Повернулися до Херсона й пішли до військкомату
До повномасштабного вторгнення Євген жив у Херсоні, працював у міжнародній компанії та займався громадською і політичною діяльністю.
Вранці 24 лютого його розбудив дзвінок друга Сергія. Той повідомив про початок війни.
Друзі зустрілися й поїхали до Євгена додому на лівий берег. Повертаючись до Херсона, вже відчували, наскільки близько російські війська.
«Уже поверталися в Херсон, коли, як-то кажуть, російські танки наступали нам на п’яти», – згадує військовий.
Близько обіду вони прибули до міста й одразу пішли до військкомату, щоб долучитися до 124-ї бригади територіальної оборони.
Довелося чекати кілька годин. За словами Євгена, чітких вказівок тоді бракувало. Зрештою добровольців автобусами відправили до Наддніпрянського, де формувалася бригада. Там вони отримали зброю.
Увечері того ж дня група добровольців вирушила в напрямку Антонівського мосту – допомагати військовим, які стримували наступ росіян. Дорогою зустріли українських бійців, що відходили. Від них дізналися, що рухатися далі не варто, і повернулися.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У 34-й бригаді заявили, що ЗСУ повністю контролюють Олешки з повітря
Євген пам’ятає вибухи біля заправок і гвинтокрили. Каже, що тепер навіть складно відтворити послідовність усіх подій, але окремі моменти закарбувалися дуже чітко.
«Пам’ятаю, що ми доїжджали до Антонівського моста, тут починаються прильоти по заправках, ці заправки вибухають, начебто ядерна війна якась почалася. Зараз ми вже трошки звикли до вибухів, прильотів і артобстрілів», – згадує він.
Окупація, спротив і виїзд через Василівку
Коли російські війська заходили до Херсона, група Євгена рухалася в напрямку Бузкового скверу. За його спогадами, окупантів зустріли раніше – поблизу площі Перемоги. Далі відступали, а після втрати зв’язку отримали від командира вказівку переходити в підпілля.
Євген залишився в окупованому місті. Виходив на мітинги, долучався до акцій спротиву.
У червні 2022 року він виїхав на підконтрольну Україні територію. Шлях пролягав через Василівку Запорізької області.
На блокпостах перевіряли телефони, погрожували. Найнебезпечнішою ділянкою Євген називає сіру зону, де в будь-який момент міг початися обстріл.
«На деяких блокпостах навіть окупаційні війська, більш за все із “ЛДНР”, вискакували на дорогу, тому що ми так швидко пролітали ті блокпости, що вони казали: “Ми вас маємо розстріляти тут”. Але, слава Богу, минулося», — розповідає Євген.
Найнебезпечнішою ділянкою він називає сіру зону, де в будь-який момент міг початися обстріл.
Після цього Євген прибув до місця, де знову формувалася його бригада. Згодом разом із побратимами вирушив на Миколаївщину. Вони займали позиції в напрямку Снігурівки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Морські піхотинці звернулися до жителів Херсонщини: про що попереджають
Пісня про Херсон – ще до звільнення
Наближення звільнення, згадує Євген, відчувалося. Водночас він наголошує: за цим стояла важка військова робота.
«Насправді херсонська операція не була такою простою, як здається. Тому що навіть ті бої за Снігурівку – дуже важкими вони були через те, що ворог навіть за той короткий проміжок часу зміг дуже добре закопатися, укріпитися і тримав лінію оборони», – говорить військовий.
За його оцінкою, важливу роль у звільненні правобережжя відіграло порушення російської логістики, зокрема удари по Антонівському мосту.
А ще на початку вересня Євген із побратимами записали пісню про Херсон, змінивши слова відомої композиції. Вони вже уявляли повернення до міста.
«Відчуття, як-то кажуть, витало в повітрі, і ми всі відчували, що з дня на день має щось відбутися, що дозволить нам звільнити Херсон», – згадує він.
Прапор із написом «Херсон»
Коли українські військові рухалися дорогою М-14, уздовж неї виходили люди з прапорами.
«Це просто неперевершені враження були, коли ми їдемо, а край дороги люди виходили стихійно з прапорами, стояли, зустрічали, кричали», – розповідає Євген.
Першим населеним пунктом, де вони змогли зупинитися, стала Степанівка. Люди хотіли обійняти й розцілувати військових.
«І найпоширеніше слово було – “дякую”».
До повернення Євген підготував великий український прапор: написав на ньому великими літерами «Херсон». Із ним заїжджав до міста.
Прапор у нього не залишився – подарував людям, які зустрічали військових.
Потім була площа Свободи. Зустрічі, розмови й радість повернення тривали кілька днів.
Євген Кравченко, позивний «Депутат», площа Свободи. Херсон. 11 листопада 2022 року. Фотоархів: Олександр Корняков
Дивитися на рідні місця з іншого берега
Нині Євген продовжує боротьбу на Херсонщині у складі 34-ї окремої бригади морської піхоти. Він командує артилерійською батареєю, яка завдає вогневого ураження російським військам.
Під час служби на відео з дронів він бачить знайомі дороги й місця на окупованому лівобережжі. Ті, де їздив, гуляв, жив.
«Наприклад, дивишся на Голу Пристань: отут ходив у садочок, отут на базарі скуплялися. Тому, звичайно, це окремі емоції. Як-то кажуть, так близько і так далеко».
«Кожен наш постріл, кожне наше ураження – це крок, який наближає нас до перемоги, до звільнення нашої домівки. А з іншої сторони, це більш такі сентиментальні відчуття, коли ми розуміємо, що от це дім, домівка, куди б хотілося повернутися. Але ми розуміємо, що без військової сили і нашої рішучості наші мрії не можуть бути здійснені», – говорить Євген.
Коли просимо назвати місце, з якого він почав би знайомство з рідним краєм, Євген обирає Олешківські піски. Згадує бархани, ліси та степ.
«Широкий степ і воля, яка гуляє по степу».
«Війна ще не закінчилася»
Наприкінці розмови запитуємо Євгена, про що його зазвичай не запитують на інтерв’ю.
Наприкінці розмови наша журналістка зауважує: військових часто запитують про бойові дії, але рідше – про те, як вони самі почуваються. І пропонує Євгену сказати те, що він хотів би донести до читачів.
«Те, що я скажу, не сподобається читачам.
Хочеться сказати, що війна ще не закінчилася. І треба не знову мобілізуватися, а продовжувати бути мобілізованим суспільством і боротися за свою державність. Тому що, якщо ми не будемо за неї боротися, то ми її втратимо», – відповідає він.
Ян Ярчук
