«Просто цілувала стіни мого понівеченого коханого дому»: допис про повернення до Херсона розчулив соцмережі  

Дім. Тим, хто був змушений покинути свої міста та села через війну, від цього слова і солодко, і боляче водночас. Ті херсонці, які нині живуть у різних куточках України та світу, та через постійні обстріли та дронові атаки не ризикують приїздити додому, нещодавно мали змогу це зробити. Хоч і ненадовго, а побачити своє місто, пройтися його вулицями, торкнутися стін батьківського дому – миті вкраденого росіянами щастя буденних колись речей.

Режим тиші, який запровадили на Херсонщині задля евакуації населення з окупованих Олешків, подарував декілька днів спокою й Херсону. Зболене та поранене війною місто на час перемир’я знову наповнилося людьми. У соцмережах херсонці, що приїхали додому на декілька днів, ділилися фото та відео з рідного міста. Без сліз неможливо було дивитися і на відео із затором автомобілів на виїзді до обласного центру!

Серед тих, хто наважився повернутися додому у ті дні тиші й херсонка Ірина. Її щирий допис із враженнями від першої за час повномасштабного вторгнення поїздки до Херсона розчулив тисячі українців. Наразі публікація зібрала вже майже 15 500 вподобань!

Нижче ми публікуємо цей допис Iryna Amplieieva:

«Я мріяла про цей день.

П’ять років не була вдома. Сотні разів уявляла, як це буде – повернутися…

Режим тиші під час порятунку людей з Олешок дозволив хоч на мить пережити цю мрію наяву.

Я думала, що плакатиму, але жодної сльозинки. Дивно.

Просто поцілувала стіни свого дому й на адреналіні кинулася рятувати те, що ще можна було. Родинні фотографії. Нашу пам’ять. Хоч щось із життя, яке в нас відібрали.

Мій понівечений коханий дім. Його будувала бабуся. Тут дідусь підгортав нам ковдру перед сном, виросла мама, зростали ми із сестрами. Тут були наші абрикоси, вишні, виноград, мамині квіти й помідори просто з грядки. Тут було наше щастя. Тепер усе заросло бур’яном і засипане уламками.

Я знаю, що росіяни використали ці дні тиші для накопичення техніки й боєприпасів на лівобережжі. Тепер Херсону ще більший капець… Але я рада, що мала можливість побачити свій дім. Хоч так. Хоч на мить.

Навіщо вам це читати?

По-перше, порадійте за мене. Я була вдома!

А по-друге, пам’ятайте: поруч із вами живуть люди, які втратили величезну частину свого життя і старань.

У нас інше відчуття реальності. Інша цінність речей. Інакше натягнуті нерви.

Тому, якщо ми іноді мовчимо, випадаємо з розмови, гостро реагуємо на дрібниці чи здаємося вам дивними – не поспішайте судити. Ми будуємо своє життя заново, а іноді – й самих себе, у чужих нам місцях».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Боюся, що це затишшя перед чимось страшним»: Херсон ожив, але люди переживають, що буде після 1 листопада

Херсонка також поділилися фотографіями з рідної домівки:

У коментарях люди висловлювали слова підтримки жінці та ділилися власними переживаннями:

Lavrynenko Olha: «Розумію ваші відчуття. Я цілувала підлогу і обіймала квіти коли повернулася додому після де окупації мого міста…. Це відчуття наче ти повернувся в своє рідне місце на землі і воно гріє твою душу хорошими спогадами, повʼязаними з ним».

Людмила Сахарчук: «Заздрю,по доброму. Плачу,згадала як в січні 23 року, останній раз піднялась до себе в квартиру впала на коліна і плакала, мабуть відчувала серцем,що більше не буде змоги вернутися додому. Лівий берег».

Svetlana Tusyuk: «А ми з Нової Каховки навіть фотографії забрати не можемо…».

Оленка Матіїв: «Плачу … Нехай Вас гріє і оберігає сила , яку Ви відчули доторкнувшись до стін рідного дому на своїй рідній українській землі».

Viktoriia Bykova: «Прочитала і думала, що будуть сльози, а їх вже немає… Таке от на п’ятому році. Мій дім в Новій Каховці, на лівому березі Дніпра, п’ятий рік стоїть зачинений… Тепер розумію, що найцінніше залишилось вдома, родинні фото та відео, все те довоєнне життя. Надія, що заберемо ще гріє серце. Також радію, що вдалося тоді, в першу годину 24 лютого забрати всі документи і навіть, жорсткі диски, бо хто зна, хто їх може бачити тепер. Та попри все, надію повернутися не полишаю і показати онучці її малу батьківщину, це гріє серце».

Лариса Даник: «Нехай цей день стане не лише болючим спогадом, а й початком шляху додому назавжди. Нехай Херсон дочекається своїх людей, а кожен, хто був змушений залишити рідний дім, одного дня повернеться до нього. Обіймаю серцем. І дуже хочу, щоб вам більше ніколи не доводилося прощатися зі своїм домом».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На дорогах виріс ліс, вулиці завалені деревами й стовпами: в якому стані сьогодні села Білозерської громади

Фото: Iryna Amplieieva / Фейсбук.