Марина Поліщук
Нині пані Олена – начальниця медичної служби в одній із військових бригад, а до війни працювала стоматологом в Олешках. Чому вирішила змінити білий халат на піксель? Далі – історія військової лікарки.
Історію Олени Корнієнко з позивним Кобра розповіли у 159-й окремій механізованій бригаді ЗСУ, де вона вже два роки працює на посаді начальника медичної служби.
Пані Олена – лікар із 20-річним стажем. До повномасштабного вторгнення РФ працювала стоматологом в нині окупованому місті Олешки. Була головним лікарем, мала власний кабінет, де лікувала пацієнтів і дуже любила свою роботу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Блокада Олешків: окупанти вбивають місцевих, щоб забрати їжу
«Коли почалася війна, я з дітками була вдома, і ця страшна подія змусила нас покинути рідну домівку та з двома валізами виїхати в невідомість. Коли ми виїхали з окупації, їхали через Латвію і деякий час залишилися там. А як поверталися в Україну й стояли на львівському кордоні, моя донька вийшла й каже: «Мам, ти знаєш, Україна навіть пахне по-іншому».
Як би гарно не було за кордоном, як би нам не допомагали – а я не скажу, що ми там були обділені, ні, – але коли ми повернулися в Україну, дітки сказали: ми не повернемось за кордоном, ми залишимось тут, в Україні», – розповідає військова лікарка.
«Діти підтримали моє рішення»
У лавах ЗСУ Кобра – із 2024 року. Каже, таке рішення ухвалила, бо хотіла лікувати поранених і скоріше наблизити перемогу.
«Я дуже вдячна своїм діткам, які прийняли моє рішення йти до війська. Це було обговорено на сімейній раді, вони сказали: «Так, мам, ми будемо підтримуватися, ми зможемо самі». Бабуся взяла все під свій контроль. І я не шкодую ні хвилинки, що пішла сюди й працюю».
Спочатку жінці запропонували посаду начальника медичного пункту в 57-й бригаді 9-го окремого розвідувального батальйону. Так вона розпочала роботу в медичній службі. Пізніше перейшла на посаду начальника медичної служби 159-ї окремої бригади.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Військовий лікар із Херсона: «Сьогодні травми захисників – переважно наслідки дронової війни»
За словами пані Олени, сьогодні складнощі в роботі полягають переважно в нестачі медичних кадрів:
«Я дуже вдячна лікарям, які тут є, які вибрали цей шлях і працюють разом зі мною. Але дуже хотілося б, щоб до нас долучалося більше спеціалістів, які могли б також ставати поруч і робити дуже важливу роботу для хлопців. Потрібні медики для евакуації, надання первинної медичної допомоги, ті ж боймеди, медсестри, лікарі-анестезіологи, лікарі-хірурги та й звичайні терапевти».
«Буду до кінця захищати свою Україну»
Кобра не керує медичною службою з безпечного кабінету. Вона особисто виїжджає на маршрути евакуації, шукає безпечні шляхи під обстрілами та контролює маскування.
Пані Олена каже, що на передовій дуже важливими є знання тактичної медицини, адже якщо боєць не розуміє, як під час поранення допомогти собі або побратиму, це може коштувати, на жаль, життя. Тому настанови бійцям – це теж частина роботи медиків на фронті.
«Для медиків дуже важливо мати зворотний зв’язок. Ви навіть не уявляєте, яке це щастя, коли людина дзвонить і говорить тобі: «Друже, дякую тобі, я живий, у мене все класно». У мене також був випадок, коли я проводила евакуацію пораненого хлопчини, а перед цим проводила заняття на полігоні. І той хлопчина бачив мене лише раз, але на стабілізаційному пункті впізнав, і в нього стільки було щастя, що він мене зустрів! Каже: «А я ж усе зробив так, як ви казали, усе зробив». І я стою й розумію, що в мене сльози на очах, а я просто стримуюсь і кажу: «Так, ти молодець, ти все зробив правильно».
Коли Олені Корнієнко кажуть, що медики, мовляв, «не військові», вона лише посміхається. Вона не вчилася воювати, але вчиться перемагати:
«Я не військова, і я на це не вчилася. Це просто був мій поклик душі, я вирішила, що буду тут. Буду захищати свою Україну, до кінця стояти, поки не наступить перемога, і ми повернемося всі додому».
Лікувати хворих і поранених, робити все, щоб повернути рідні землі та захистити своїх рідних, для жительки Олешків – це не просто слова, а справа життя.
«Я дуже хочу, щоб скоріше закінчилася війна. Я не хочу, щоб мої діти мігрували в інші країни, не хочу, щоб вони орендували житло й жили в інших містах. У нас є своя Херсонщина, свої Олешки, і ми дуже хочемо повернутися туди.
Ми хочемо вигнати русню і повернутися на свої землі – за це ми тут і знаходимося. Я хочу, щоб мої рідні були в безпеці, хочу знову повернутися у свій кабінет, де я працювала. Повернутися додому».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У військкоматі відмовляли тричі: історія медпрацівниці, яка служить в херсонській бригаді тероборони
На знімках: пані Олена у війську та з дітьми. Скриншоти з відео 159-ї ОМБр
Дарина Лапіна
