Дарина Лапіна
Херсонка Тетяна Попова вимушено виїхала з рідного міста через посилення російських обстрілів. Нині вона мешкає в Чорноморську на Одещині, де облаштовує своє життя наново. У свої 67 жінка активно волонтерить, а вільний час приділяє улюбленому хобі – бальним танцям.
Тяжке рішення про виїзд із Херсона Тетяна Попова разом із чоловіком Олексієм прийняли у грудні 2022-го. Подружжя пережило жахіття російської окупації, а пізніше і невимовну радість від звільнення свого міста, про що докладніше «Гривна» розповідала раніше. Виїхати з Херсона, де значно збільшилася кількість обстрілів, Попови вирішили після загибелі знайомих унаслідок атаки ворога.
Зараз Тетяна Тимофіївна проживає в Чорноморську, що до великої війни був затишним курортним містечком, а нині став одним із місцевих осередків волонтерських організацій. Серед волонтерів міста – і пані Тетяна. Після пережитого херсонка не лише будує своє життя з нуля на новому місці, а й допомагає українським захисникам. Про це вона розповіла «Гривні».
«Стало легше, адже в мене з’явилася мета»
Від квітня 2023 року Тетяна Попова – волонтерка громадської організації «Толока», яка займається допомогою українським військовим. Разом з іншими пані Тетяна плете маскувальні сітки для захисників. На рахунку організації, від початку її роботи у 2022-му, уже понад 3000 таких сіток. Крім цього, волонтери відправляють нашим воїнам необхідні речі й продукти, зокрема і зроблені власноруч, як-от: сухі супи та в’язані теплі шкарпетки.
Пані Тетяна розповіла, як розпочався її шлях у волонтерстві:
«Коли я була в Херсоні під час окупації, то взагалі нічим не хворіла, а вже після переїзду у відносно безпечніше місто, з невідомих мені причин, навпаки почалися проблеми зі здоров’ям. І тоді мені знайома лікарка дала пораду: «Таню, маєш знайти собі якесь заняття». Тож після чергового походу до поліклініки я побачила на вулиці оголошення щодо плетіння сіток і вирішила спробувати. Спочатку в мене не виходило як слід, але згодом навчилася. І от уже декілька років цим займаюся. І мені дійсно стало набагато легше, адже в мене з’явилася мета й усвідомлення, що я роблю щось важливе».
Зараз Тетяна Тимофіївна плете маскувальні сітки для військових по буднях по 4 години на день. Вона говорить, що замовлення на сітки надходять із різних напрямків, зокрема з Харківського, Запорізького та її рідного Херсонського.
«У такі моменти відчуваємо себе художниками»
Про свою волонтерську роботу пані Тетяна розповідає із захопленням та любов’ю. Кожна маскувальна сітка, за словами жінки, – це наче картина зі своїм унікальним візерунком. У міцне сітчасте полотно – основу – волонтери вплітають сотні маленьких стрічок із спеціальної матерії, надаючи готовому виробу певного образу. Результат залежить від задачі, озвученої військовими.
«Вигляд сіток відрізняється залежно від поставленої задачі. Якщо це «морські» сітки для катерів, наприклад, то вони й колір мусять мати відповідний: відтінки синього, блакитного, білого. Також орієнтуємося на пору року. Якщо весна, то більше зеленого. Ще один показник – місцевість, де проходять бойові дії. Якщо це, допустимо, Херсонський напрямок, то частину сіток робимо в пісочних кольорах, адже регіон степовий, спекотний, і зелень влітку висихає.
Загалом кожна сітка – це певна схема. Недостатньо просто підібрати колір залежно від пори року й зробити все суцільним полотном. Потрібно досягти максимального злиття з природою. Тому ми плетемо, по-перше, у відповідних кольорах, а по-друге, ще й візерунками – такими собі плямами, як у природі. Наприклад, у «морських» сітках чергуємо хвильки – тут темніше, а там треба додати трошки світла. У такі моменти відчуваємо себе художниками», – посміхаючись, пояснює Тетяна Тимофіївна.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Ця робота знайшла мене сама”: як волонтери змінюють життя на Херсонщині
Середній розмір однієї сітки складає 6 метрів у довжину та 4 – у висоту. Щоб сплести таку сітку за один день, потрібно 8 волонтерів.
«Але все це відносно, адже немає стабільності за кількістю людей. Сьогодні може прийти одна кількість, а завтра вже менше, бо хтось захворів, інший поїхав у справах. Це ж не робота, де тебе відмічають чи ти зобов’язаний – тут добровільно», – пояснює херсонка.
Наразі, за її словами, на плетіння сіток приходять до 30 людей, більшість – жінки пенсійного віку.
Волонтерський центр – велика родина
За роки роботи ГО «Толока» через неї пройшло чимало людей, однак, за словами Тетяни Тимофіївни, основна частина волонтерів – це люди, що долучилися до організації з перших днів великої війни.
«Зараз тут переважно всі місцеві. Я захоплююся цими людьми, вони приходять сюди з перших днів війни. Приїжджих наразі двоє: я і Наталя з Донеччини.
Але за моєї присутності, з квітня 2023-го, було чимало вимушених переселенців, у тому числі й з Херсонщини. Але то були молоді жінки, яким треба забезпечити себе, дітей, а виплати ж ВПО не нараховують, то вони пішли працювати на повний робочий день. Наприклад, у однієї з них була ще мама старенька й дитинка 11 років, то треба їх годувати, за квартиру платити», – розповідає херсонка.
Окрім волонтерів, які плетуть маскувальні сітки або роблять сухі обіди для військових, до організації приходять й інші місцеві жителі, які також хочуть допомогти. Наприклад, одна літня пані щомісяця донатить зі своєї пенсії гроші на дрони та матеріали для маскувальних сіток.
«Вона вже протягом двох років приходить і кожного місяця зі своєї пенсії виділяє гроші на допомогу війську», – говорить пані Тетяна.
Херсонка розповіла про ще одну жительку Чорноморська – місцеву майстриню, яка збирає кошти на ЗСУ, продаючи власні вироби. А частину своїх творінь жінка передає нашим захисникам як обереги.
«Вона продає свої роботи і воїнам гроші так збирає. А нам вона приносить маленьких янголят, зроблених з тканини, і просить, щоб ми їх чіпляли до кожної маскувальної сітки, щоб вони оберігали наших військових», – розказує Тетяна Тимофіївна.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Його вірші надихали під час окупації та стали піснями: інтерв’ю з херсонським письменником
Загалом волонтерський центр нині як велика родина – об’єднана спільною метою та переживаннями. Нерідко в жінок, що допомагають військовим, у лавах Збройних Сил служать їхні рідні й вони намагаються підтримувати одна одну.
«В однієї волонтерки воює син, в іншої – син і внук, а в третьої – зять, зараз, на жаль, він внесений до списків тих, що пропали безвісти. І ця волонтерська робота об’єднує і свого роду також як група підтримки. У нас є двоє жінок, у яких сини служать разом, то звичайно, що вони обговорюють, чи є зв’язок, чи все добре», – пояснює пані Тетяна.
Херсонка наголошує, що саме розуміння того, що твоя справа приносить користь і допомагає воїнам, і є найбільшою мотивацією продовжувати:
«Колись прийшли до нас воїни і кажуть: «Ви навіть не розумієте, скільки життів ви врятували своїми сітками». І ми всі заплакали… У такі моменти усвідомлюєш, що робиш усе правильно».
Бальні танці, як психологічна підтримка
Плетінням маскувальних сіток для військових Тетяна Попова займається у будні дні, а от вихідні залишає для свого захоплення, що приносить душевний спокій та водночас допомагає набратися сил. Хобі 67-річної херсонки – бальні танці.
Ще до повномасштабного вторгнення в рідному Херсоні пані Тетяна декілька років відвідувала заняття зі східних танців, де також займалася і йогою. Її група збиралася навіть під час окупації міста – просто в будинку викладачки. Після вимушеного переїзду Тетяна Тимофіївна вирішила не кидати своє захоплення і знайшла танцювальний клас у Чорноморську. Щоправда, різновид танців змінився.
«З нового року почала відвідувати заняття із бальних танців. Ми вчимо румбу, самбу, танго, вальс. Викладач – дуже талановитий хлопець, займається танцями з п’яти років. Він показує нам фрагменти різних видів танців і ми вчимо».
Одне заняття триває годину, на тиждень їх у пані Тетяни два – в суботу та неділю. Наразі в танцювальному класі Тетяна Тимофіївна – найстарша. Вона зізнається: її хобі – не лише про фізичну активність, а й про психологічне відновлення:
«Це дуже приємно! Хоч я і займаюсь у спортивному одязі та взутті, але коли танцюю, то уявляю себе у бальній сукні на паркеті. Протягом заняття я не думаю про проблеми, переживання, я лише стежу за тим, щоб рухи не забути і виконати їх правильно. Це спосіб психологічно розвантажитися в такі страшні часи».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Створив у Чорноморську гурток судномоделювання й почав писати картини: історія 69-річного переселенця з Херсона
Ще одна пристрасть херсонки – подорожі. Вона зізнається, що дуже хотіла би побачити інші країни, як там живуть люди. Однак поки що найзаповітнішим бажанням для неї є закінчення війни:
«Ми з чоловіком нещодавно організували собі невеличкий тур у декілька днів на захід України, то були у Кам’янець-Подільському, у Чернівцях. Яка ж наша країна прекрасна! Дуже хочу й далі знайомитися з її красою. Також цікаво було б побачити й інші країни, дізнатися – а як там люди живуть. Але це таке маленьке, особисте бажання. А найголовніша моя мрія – це закінчення війни, щоб Україна вистояла й перемогла у ній, і щоб ми були сильні та об’єднані».
Фото надані “Гривні” Тетяною Поповою.
Ян Ярчук
