Ян Ярчук
Месенджер “Тредс” – це повний треш. Кілька годин тому трохи спровокував росіян дописом: “Я бы, конечно, не пошёл на парад 9 мая в москве, из соображений самосохранения. Но вы обязательно сходите”. Маю більше 200 коментарів дуже образливого характеру на свою адресу.
Висновок: вони нас ненавидять так само, як і ми їх, і це на віки – слава Богу.
До речі, лайків під цим дописом більше, ніж коментів.
***
Перше, про що подбав окупант, – прищепити місцевим, а головне, дітям базову ідеологію. З “побєдобєсієм” і героїзацією окупації України включно.
А в нас досі мільйони щиро обурюються, коли ми прибираємо окупаційні пам’ятники СССР. “Нє всьо так адназначна” з пам’ятниками, назвами, святами, героями?.. Все абсолютно однозначно – окупанти щодня доводять це. Але до мільйонів українців доходить неймовірно повільно.
***
Російські Z-канали сьогодні виклали фото атаки на потяг і пишуть, що «знищили ешелон з особовим складом та БК».
Насправді росіяни вдарили дроном по звичайному пасажирському потягу на Миколаївщині. Пасажири були евакуйовані під час тривоги, постраждалих немає.
Знову брешуть своїй аудиторії. Для них кожен цивільний потяг — це «військовий ешелон». Класична російська пропаганда.
***
Всім привіт з Станіслава.
Перемир’я – ні, не має, кацапи дрони вже запускали по наших будинкам, чули більше десятка бабах.
***
8 травня – Україна разом з європейськими країнами вшановує пам’ять жертв Другої світової війни, згадуючи ціну миру та людських втрат.
***
Згадала 2020 рік. Олешки, ми на ранковій прогулянці. Маки.
Коли я бачу маки, думаю про тих, хто не повернувся додому, про матерів, коханих і дітей, які чекали, про дитинство, яке забрала війна, про тишу після сирен і про ціну кожного мирного ранку. Мак для мене – це пам’ять, яка болить і водночас нагадує, наскільки важливо берегти людяність, свободу та життя.
Гасло «Ніколи знову», тоді, у 2020, звучало як обіцянка людству після Другої світової війни, що більше не буде масових убивств, зруйнованих міст, дітей у підвалах і людей, які прокидаються від вибухів або вже не прокидаються. Тепер це гасло здається мені болісно недоречним, бо все, що ніколи не мало бути знову, відбувається просто зараз на моїй рідній землі. Словом, памʼятаю дату і дякую тим, хто захищав тоді і захищає сьогодні.
Марина Поліщук
