Війна голосами дітей: підлітки з Херсонщини створили п’єси для театрального проєкту «Мій дім»

Дев’ятеро підлітків з Херсонщини стали авторами п’єс про життя під час війни у межах театрального проєкту «Мій дім». Діти поділились своїми переживаннями та спогадами про початок повномасштабного вторгнення, окупацію, звільнення та життя у прифронтовому місті під обстрілами.

Автором проєкту «Мій дім» є режисер з Херсона Андрій Май. У грудні юні автори п’єс приїхали до Києва, де на сцені Молодого театру відбувся прем’єрний показ. Як писав тоді режисер на своїй сторінці у Фейсбук: «Чудесні юні драматурги  написати неймовірної сили та щирості тексти, які ми будемо дуже намагатися гідно відтворити на сцені з чудовими акторами».

Зараз херсонським підліткам, які взяли участь у проєкті, від 14-ти до 17-ти років. Спогади херсонських дітей про жахи війни публікує «Українська правда».

У кожного з підлітків – своя історія, однак всі вони згадали у своїх текстах окупацію. Наприклад, Злата описує її перші дні. Дівчинка розповідає про загибель хрещеного й про те, як вона з мамою змушені були ховатися по різних квартирах, бо їх розшукували росіяни.

13-річна Ангеліна свій текст назвала «Дорога крізь страх». У ньому дівчинка розповідає про те, як боялась, що її батька заберуть у полон росіяни, якщо дізнаються, що він служив. Про дідуся, який поїхав на роботу 24 лютого 2022-го і не зміг повернутись додому.  «Стоїмо. Блокпост. Росіяни ходять повільно, зброя дзвенить об метал грудей», – згадує Ангеліна у своїй п’єсі.

Тато Елеонори – волонтер. Вивозить людей та тварин з фронтової зони. Поки тато у «відрядженні», мама та донька місця собі не знаходять. Про один із таких днів Елеонора пише у своєму творі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Діти Херсонщини стали героями подкасту, в якому розповіли про мрії та реальність на прифронтових територіях

14-річні Марія та Сашко з Високопілля розповідають про зіткнення з окупантами три роки тому. Їхні історії нагадують записи в щоденнику. В день, коли Марії виповнилося одинадцять років, її селище окупували. Батьки-фермери, які розводили свиней, ще зранку поїхали розвозити свіже м’ясо односельцям. «Безкоштовно», – як напише Марія. І потім пояснить: «Тому що людям не було що їсти». Зустріч з російськими окупантами дівчинка описує так:

«І ось між літньою кухнею і будинком стоїмо по зросту: мій брат, я і моя сестра. Біля входу до будинку стоять окупанти, які поставили мого тата на коліна та направили на нього автомат, а навпроти них – моя мама. Їм потрібен був військовий квиток мого тата…».

Батьки Сашка довго не могли наважитись на від’їзд з окупації. Вже в дорозі на одному з ворожих блокпостів їхню машину зупинили. У хлопця конфіскував мобільний телефон. Тата забрали в чорний бус, мамі наказали їхати далі. Колона з машин рушила степом. І тоді сталося страшне. Сашко пише:

«Я помітив у посадці якийсь блік, але не звернув уваги. Через кілька хвилин на поле виїхала БМП. Ми зупинилися, а група спереду поїхала далі – по них відкрили вогонь».

Тата Сашка відпустили через місяць.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Діти й війна: історію дівчинки з Херсонщини розповіли у документальному фільмі «Lina»

Іван пише про те, як вперше зрозумів, що смерть близько. З початком повномасштабної війни в його сім’ї з’явилася нова традиція: вони почали їздити на відпочинок до Миколаєва, що розташований за 50 кілометрів від Херсона. Година на машині – і ти у місті, в якому присутня ілюзія миру: діти грають на вулицях, парочки прогулюються.

В минулі роки ця дорога вважалась відносно безпечною. Проте влітку того року Іван побачив на узбіччі палаюче авто, в яке щойно влучив дрон. У той день Іван зрозумів, що на місці людей, які перебували в палаючій машині, могли бути він та його близькі.

У п’єсі Поліни «Коли ми стали іншими» героям від дев’яти до одинадцяти років. Четверо друзів дають одне одному слово «пережити війну разом». Проте у фіналі залишаються тільки дві подружки.

Віолетта написала п’єсу про випускний в школі, який мав відбутися у 2024 році. Але не сталося. Його вдалося організувати на сцені Молодого театру.

А події в монолозі Марії «Херсон з майбутнього» відбуваються в 2052 році. Її героїня – це вона, тільки через тридцять років – прогулюється містом та згадує нинішню війну. Херсон майбутнього виглядає як місто мрії, і контрастом йдуть цілком реалістичні спогади авторки:

«…Тоді місто нагадувало руїни – усюди, на будь-якій вулиці, був хоча б один дім, в який прилетіло».

Режисер Андрій Май говорить, що на першій репетиції по п’єсах дітей було дуже важко – досвідчені актори плакали, коли читали дитячі тексти.

«Для мене найважливіше в цьому проєкті дати голосам дітей прозвучати. Щоб вони відчули підтримку. Зрозуміли, що їх досвід важливий. Крім цих підлітків є ще тисячі дітей в Херсоні, які мовчать. Тому що їм болісно говорити про свій досвід», – пояснює автор проєкту «Мій дім».

Фото: shutterstock.com.