Марина Поліщук
Ранок почався з того, що дрон атакував жінку у середмісті
Стою у кімнаті, читаю новини і думаю: «Як то все психологічно вивезти?»
Як усвідомити, що всі ми для росіян – просто рухомі цілі.
Хто ми? Люди.
Де ми? Вдома.
Як ми? Цілі.
На жаль, не усі вже цілі…
І поки я емоціоную та думаю: ми всі приречені, Пишуть про КАБ на місто, хапаю ноутбук і речі. Стою в коридорі, та стіни ж від бомб не рятують. Хвилина до удару, секунди – вибух фіксують.
Хапаю повітря, ледь дихаю: впав далеко.
Та щось комусь зруйнував – і тому не легше. Нітрохи – із кожним місяцем нам ще тяжче. «Як вивезти?»
***
“Ми знаємо, хто тут живе”. У МЗС Німеччини підтримали повернення українських чоловіків додому.
***
Марафон смерті від терористів рф.
Вбивають у Херсоні бабусь і дідусів.
Яка військова ціль у цього? Ніякої.
Тільки садизм і бажання винищити українців.
***
Я зараз в Тернополі, а за 731 кілометр від мене, в окупованих росією рідних Олешках люди голодують. Це не перебільшення. Люди дійсно не мають їжі, не тиждень і не місяць.
Їжу не можуть придбати, так як продукти не завозять.
Не можуть їсти городину, бо її треба було посадити. А як її посадиш, якщо овочі спожили взимку, щоб не вмерти з голоду?
***
Мій тато сьогодні народився вдруге. Бо прямо на очах вбило жінку дроном біля Пенсійного фонду. Дроном, від якого він втік, сховавшись за деревом, а потім встиг забігти в приміщення. На жаль, жінка не встигла.
***
Це 21 століття, час нанотехнологій, розвитку науки, освоєння космосу… І тут, сьогодні в центрі Європи голод і смерть.
***
Не вкладається в голові, ким це потрібно бути, щоб просто вбивати людей, як комарів. Я не можу уявити… Які ж маніяки і нелюди прийшли на нашу землю. Бажаю їм згинути всім до одного, що б не було в світі такої форми життя.
Дарина Лапіна
