Ян Ярчук
Для мене сьогоднішній день про баланс між болем і надією. Окупанти можуть зруйнувати будинок, але дім залишиться в душі. Вони можуть спалити сімейні світлини, але вони вишиті в серці різними візерунками, як наші вишиванки. «І хто б там що не говорив, а згине зло…».
***
Розповіли історію з окупованої Херсонщини
Один персонаж уклав контракт з окупантами та збирається вирушати на СВО, зустрічає односельця і каже: ти хоч би мені пару носків купив чи що. У відповідь: “пропавшим бєзвєсти носки не треба”!
– так я ж водітєлєм іду, воювать не буду…
– всі так кажуть!
Розвернувся і пішов.
***
Маємо цінувати той факт, що можемо вільно робити селфі у вишиванці. На 20 відсотках території України це смертельно небезпечно, бо там – російська окупація. Дякую дівчатам і хлопцям, які нас боронять, за те, що маю щастя вільно носити мій код моєї нації. Вірю, що колись так само сфотографуюсь і у рідному місті, яке зараз в клешнях росіян.
***
Вишиванку з Херсонщини одягнула сьогодні прем’єр-міністерка Юлія Свириденко. Ось що вона написала у своєму дописі: “Ця вишиванка для мене особлива. Її створили на підприємстві на Херсонщині — одній із наших прифронтових областей. Це робота людей, які щодня живуть і працюють під обстрілами, але продовжують берегти традиції та створювати українське. У візерунку — квіти степової Херсонщини у класичних для регіону синьо-зелених кольорах. Саме в цьому сила наших традицій. У кожного і кожної — свої кольори й орнаменти. Але для всіх нас це щось дуже рідне, важливе й однаково цінне. І ми разом зберігаємо цю традицію під час екзистенційної війни. Слава Україні!” – зазначила Юлія Свириденко.
***
Херсон у травні — сонячний, трохи з дощем, живий, попри все. Поруч із руйнуваннями — квіти, поруч із тривогами — звичайне життя. Люди поспішають у справах, несуть пакети з продуктами, зупиняються поговорити, усміхаються. Місто тримається і не зупиняється!
***
Нарешті новий шедевр російської пропаганди. Девʼятирічна(!) дівчинка-партизанка заклинила вежу танка ЗСУ, який одразу ж відправили на завдання, де його було підбито. Це звісно не настільки шедеврально, як книга про загін дітей, який 2 доби воював за Лисичанськ проти ЗСУ, але теж сильно.
Марина Поліщук
