Марина Поліщук
Який страшний час. Поряд з нами – кілька годин від Одеси чи Миколаєва, 20 хвилин від Херсона – люди помирають від голоду. Буквально помирають від голоду, і їх навіть немає кому поховати – в місті давно немає ні ритуальних служб, ні трун.
Автівка, яка намагається завезти в місто хліб, підривається на міні. Більше не приїде ніхто. Люди намагаються йти з міста пішки, але часто це просто коротша дорога до загибелі.
В цей же час окупаційна влада дає наказ пофарбувати лавки в цьому місті до дня побєди.
Так живуть Олешки.
***
Колись це було так легко і просто – за півгодини і ти вже в Голій Пристані, ходиш по набережній, милуєшся краєвидами. Зараз людям, щоб дістатися з Голої Пристані до Херсона треба проїхати тисячі кілометрів, пройти фільтрації, проїхать 3 країни. Але вірю, що діждуся повернення лівого берега.
***
Я розучилася сприймати чужий біль… не в сенсі, що мені байдуже, а навпаки – дуже гостро відчуваю, коли комусь поруч боляче, коли це страждання проходить крізь тебе без жодного фільтру. Бачити по дорозі зі школи похорон військового, їхати слідом і плакати… зустріти хвору або скалічену людину, стареньку нещасну тваринку.. відкрити соціальні мережі і спостерігати стрічку некрологів, суму і відчаю. Психологи називають це вторинною травмою і кажуть про те, що інколи вона буває сильніша, ніж та, що лупить безпосередньо по тобі. Насправді, я не знаю, що з цим робити і як перестати реагувати серцем на весь зовнішній біль. Бо живеш, як людина без імунитету в розпал епідемії. Хоча часто думаю, що ми за реакцією на зовнішні події хочемо приховати біль внутрішній…
***
У Херсоні в одному з укриттів відбувся допрем’єрний показ документального спецпроєкту Суспільного “Херсон. Місто-мішень”.
У ньому зібрані історії людей, які потрапили під удари російських дронів. А також показано, в яких умовах доводиться працювати медикам, рятувальникам, поліцейським, військовим.
Прем’єра документального спецпроєкту “Херсон. Місто-мішень” відбудеться у понеділок, 27 квітня, о 19:30 на YouTube-каналі Суспільне Херсон.
***
Різниця у відношенні коли живеш поруч з великою водою і коли поблизу її немає. В Івано-Франківську немає великої річки і моря поблизу тому особливо цінуються невеличкі ставки, озера, паркові водойма. Тут їх багато і всі доглянуті, затишні де можна спокійно відпочити. А от якось в Херсоні наявність таких місць була рідкістю, а їх доглянутість залишала простір для работи і фантазії. Ну так, там є велика річка Дніпро, набережна, пляжі. Та й море поруч. Нащо ото було заморочуватись з дрібними водоймащами і лебединим озером якщо можна було поїхати на набережну погуляти, куди сходилось все місто. Я пам’ятаю як колись ще до вторгнення львів’яни, дивлячись на Дніпро, питали: “Це вже море починається?” І коли ти відповідаєш добре відчувається масштаб: “Та ні, то річка така, там далі плавні і дельта”. “ОГО, оце така річка?” Ага. Я коли побачив вперше Західний Буг, Дністер теж так дивувався: “ОГО, оце річка така?” ))) Зараз так багато різних думок і пропозицій щодо майбутнього відновлення Херсона то, мабуть, було б не погано включити в плани і ставки з фонтанами і озерцями повклювати в проєкти.
Ян Ярчук
Храбан Діана
