Марина Поліщук
Сьогодні ми писали радіодиктант – як доказ того, що українська мова живе в кожному з нас, де б ми не були. Вона звучить у містах і селах, у тилу й під окупацією, у домівках і в серці кожного, хто пам’ятає, хто він. Завдяки тим, хто боронить нашу землю, ми мали змогу разом вимовити ці слова – рідною, живою, нескореною мовою.
***
Радіодиктант єдності обʼєднав всіх в срачі навколо його читання. Кхгм…
***
Посилення безпекового сектора в Одесі почалося з місячника чистоти 😉
в прямому сенсі, без підтекста.
нє, ну а шо?
***
Хотілось би сьогодні написати так: “Я настільки емоційно виснажена, що панічні атаки мене вже не атакують. Вони просто сідають поруч, і ми мовчки куримо…”, але ні!
Сьогодні лише моя посмішка. Попри все. Це мій маніфест про те, що життя триває! Кожен новий світанок, кожен сонячний промінчик, кожен щасливий момент, який вдається зловити, – це наша перемога.
Я вчуся жити, як співається в пісні. Вчуся цінувати секунди тиші й радості, плекати надію і просто бути. Ми не дозволимо забрати у нас здатність радіти, любити та мріяти.
***
Борг деяких містян за комунальні послуги сягає десятки тисяч гривень. Скажімо прямо – є такі, хто з початку війни жодного разу не сплатив, хоча його житло в порядку і навіть самі власники у ньому проживають. Сподіваються, що спишуть.
***
Коли в Херсоні туман, то можна збігати до магазину, походити та зняти стрес у Аврорі. Обстріли не припиняються, хіба що дронів менше.
***
Хворіти в Херсоні і ходити до лікарів, то справа сміливих. Моя лікарня у червоній зоні. Кожен раз думаю, що краще почекаю і все саме пройде, полікуюсь, чим знаю, аби не йти до лікаря. А це я ще молода відносно. А як старим, які не дочувають, швидко не можуть йти, сховатися. Не знаю.
Храбан Діана
