Марина Поліщук
Навіть не хочу коментувати жалюгідність так званих народних депутатів – там і так все давно зрозуміло.
А от смачний кавун з Киселівки, Чорнобаївської громади Херсонської області вартує своєї уваги.
Правда, з трьох кавунів – тільки один смачнущий та соковитий.
Шана фермерам Херсонщини, які під дронами, спекою, відсутністю дощів, небезпекою від вибухонебезпечних предметів в ґрунті – попри все це та попри недолугість народних депутатів, продовжують працювати.
***
Ситуація на Херсонщині вимагає від влади вжиття негайних безпекових заходів для людей. Також це питання збереження логістики постачання продуктів та всього необхідного до Херсону і навколишніх сіл, пересування всіх, хто працює в Херсоні, а живе у Миколаєві, і навпаки, та всіх, хто виїздить з нашої області у справах.
Я сама бачила на трасі залишки згорілої автівки та фури.
***
Ну, нашим очільникам року було мало, щоб захистити ключову трасу Херсон-Миколаїв. Херсон тепер в облозі і під повним вогневим контролем. Вже можна так писати? Чи ще не на часі?
***
Херсон 25.07.25. Терористи рф атакували з дрона комунальників – двоє ушпиталені у важкому стані, один загинув.
***
Реалії навколо Херсону погіршуються. І це є ФАКТ. Чекаємо на адекватні дії влади і вмикаємо власну увагу на під’їзді і при виїзді з Херсону. Кордон – це поворот на Киселівку.
***
Коли вже абрикоси відійшли та пообпадали, то настає час збору нашого херсонського мигдалю – абрикосових кісточок. Тіточка збираючи їх каже, що вони дуже корисні – знижують холестерин і підвищують настрій.
***
Херсонські габіони, як пізанські башти. Похилилися, але стоять. На деяких цілі городи повиростали: огірки, помідор. Про траву вже й не кажемо.
***
Існують речі, які хвилюють, але не залежать від нас. І є ті, що можна змінити.
Звучить просто, але в реальному житті постійно ловлю себе на тому, що енергія йде саме на перше. Хтось зробив щось не те, погода підвела, мітинги, вибухи, дописи про смертi – і ось уже думки танцюють в голові, по колу.
Постійно питаю себе: чи можу я на це вплинути? Якщо ні – вчуся проходити повз. А якщо так – реагую. Легко сказати, звісно. Та як виходить, то супер! Це ніби навести порядок у шафі: спершу страшно, потім легше дихати. Коли зосереджуюсь на тому, що в моїх силах, з’являється відчуття ґрунту під ногами. Не контроль – ні, а відповідальність. І вона дає надію!
Храбан Діана
